Смерть за Рим!
Михаэль Казакевич
Не приемлет духовность насилья Никогда. Было много дорог. Третий Рим погибает в России, Истукан его рухнет в песок. И не стоит ругаться и спорить: Кто здесь враг, если каждый неправ. От империи жителям горе, Если нет у людей её прав. Если есть у людей твоих точно На забвение право, на смерть. Как же грустно и гадко, и пошло На предсмертные муки смотреть. Ты пугаешь соседей дубиной Страшных ядерных войн, но теперь Показал тебе мир свои спины И не счесть тебе новых потерь. Не желают империи дети За чужие дворцы воевать. И нет веры в величие смерти, Если в странах чужих погибать. Тень четвёртого Рима забудут, Царству духа не надо земель. И Россия очнётся и будет Без своих вороватых царей. Есть у ада чертей батальоны, Все империи отданы им. Не погибнет случайно ребёнок. Глаз за глаз, зуб за зуб, смерть за Рим.
2023-01-26 14:18:05
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Євгеній Назаренко
Цікавий вірш, гарно написаний. Добре розвинута думка
Відповісти
2023-01-26 16:09:46
Подобається
Михаэль Казакевич
Невозможно гордиться духовностью и бездуховностью одновременно. Либо сила духа, либо "сила в плавках".
Відповісти
2023-01-26 16:58:53
Подобається
Інші вірші поета
Судьба До последнего слова Туда, где жизнь Жертвенник души
Інші поети
tata
@tata4u
Veronika Gold
@Goldenbum
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2030
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4060