Смерть за Рим!
Не приемлет духовность насилья Никогда. Было много дорог. Третий Рим погибает в России, Истукан его рухнет в песок. И не стоит ругаться и спорить: Кто здесь враг, если каждый неправ. От империи жителям горе, Если нет у людей её прав. Если есть у людей твоих точно На забвение право, на смерть. Как же грустно и гадко, и пошло На предсмертные муки смотреть. Ты пугаешь соседей дубиной Страшных ядерных войн, но теперь Показал тебе мир свои спины И не счесть тебе новых потерь. Не желают империи дети За чужие дворцы воевать. И нет веры в величие смерти, Если в странах чужих погибать. Тень четвёртого Рима забудут, Царству духа не надо земель. И Россия очнётся и будет Без своих вороватых царей. Есть у ада чертей батальоны, Все империи отданы им. Не погибнет случайно ребёнок. Глаз за глаз, зуб за зуб, смерть за Рим.
2023-01-26 14:18:05
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Євгеній Назаренко
Цікавий вірш, гарно написаний. Добре розвинута думка
Відповісти
2023-01-26 16:09:46
Подобається
Михаэль Казакевич
Невозможно гордиться духовностью и бездуховностью одновременно. Либо сила духа, либо "сила в плавках".
Відповісти
2023-01-26 16:58:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12345
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1113