Жертвенник души
Построил жертвенник обид, А рядом жертвенник печалей – Мне никогда не обещали, Что я не буду в жизни бит. Вот этот малый для наград, А этот для любви бездомной. А для неё не надо комнат – Ты просто царь, ты просто рад. И это царство без конца, Где на огне горят печали, Где мы огни в нём зажигали. Смотри, не отверни лица. Над правдой чувств души горит Стыда безжалостное пламя, В прах превратив её желанья, И трепет разжигает стыд. А вот и жертвенник надежд На то, что, правда, ведь не главно. И скрипнет дверь призывно славно, Открыв творительный падеж. Ты понимаешь, что творишь, И на чело ложатся мысли, А ты несёшь их коромыслом – Не расплескать сквозь ночи тишь. А слева жертвенник души, А справа для родного тела. И нет важнее в жизни дела – Здесь выбор твой, здесь не спеши.
2023-08-02 09:54:42
0
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2038
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12332