Оставить причал
Хочешь встретиться с Богом – побольше молчи. Хочешь чуда – не ссорься с собою. Но всегда будь готов – не пеки калачи – Ты к кулачному ближнему бою. И не ври ты жене, обнимая жену, Коль не хочешь ты встретиться с Богом в боях, И войною всегда называй ты войну, И пойми, что ты был и останешься прах. Знай, готовясь увидеть врагов своих кровь, Что ты сам себе враг и предатель, Что на свете у Бога свята лишь любовь, Недоступен для пули Создатель. На приказ командира: "Оставить причал!" Оставляй лишь любовь за кормою всегда. И спеши сквозь бои лишь к началу начал. Будут мысли чисты и слова сквозь года. Очищай, брат, до правды течения лет, Чтоб без водки открыть другу душу. Друг же должен быть рядом, а если вдруг нет, То тогда мою песню послушай. Ведь не делают денег, пойми не серчай, На любви, на войне, на страховке детей. Ты получишь вдвойне, но получишь на чай, Если выживешь вдруг в мышеловке страстей. Хочешь встретиться с Богом – давай помолчим, На любовь своё сердце настроим. Будь готов встать, уйти. Не пеки калачи. Подходить к Нему будем не строем.
2024-01-25 12:56:11
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11556
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1512