У чарівній країні Флорамінії жили маленькі феєчки-нью́мі. Вони володіли чарами, але при народженні не знали, яку саме чарівну силу їм даровано. Вони дізнавались про це тільки у важких ситуаціях, коли сила була дуже потрібна та коли вони повірять у себе.

Нью́мі були дружніми і працьовитими. В їхній країні завжди панував мир та злагода. Феєчки радо приймали гостей, але не були занадто довірливі, щоб цим міг будь-хто скористатися. Ні, ньюмі відразу викривали неправду. Це була одна з дивовижних особливостей жителів Флорамінії.

Жила у цій країні одна феєчка – Фловері. Бідолашка народилася без пари крил, якими так пишалися інші ньюмі. Її мрією було мати крильця. Фловері була дуже милою ньюмі: доброю та лагідною. Всі любили маленьку феєчку. А ще Фловері була дуже красива: довге каштанове волосся, великі, сині, як небо, очі, рожеві уста і красива посмішка. Всі захоплювались її красою, але попри все Фловері була зовсім не горда.

Одного разу в Флорамінії з’явився ангел. Він сказав:

- До вашої країни наближаються феї зла. Їхніми помічниками стали ельфи. Вони хочуть підкорити всю країну ньюмі. Вони взагалі хочуть підкорити весь Чарівний світ! – ангел зупинився, а потім продовжив:

- Незабаром по вашій країні розстелиться туман, і один з вас залишиться сам на сам з Царством Пітьми. Це буде той, хто може і має перемогти зло. Навіть, якщо ти не впевнений у собі, або думаєш, що ти занадто слабкий, повір у себе! І знай – добро завжди перемагає зло! – ангел посміхнувся і зник так раптово, як і з’явився.

В країні запанувала мертва тиша. Ньюмі деякий час стояли нерухомо. Потихеньку феєчки почали розходитися. Хтось повірив, а дехто не дуже. Але дарма…

Через деякий час сталося те, про що говорив ангел. У синьому небі не було ні хмаринки. Небо обіцяло прекрасну погоду, але раптом все стало сірим, блиснула блискавка, загримів грім і землю покрив туман. Ніхто не бачив нічого навкруг. Злі ельфи почали нищити будинки феєчок та все, що траплялося на шляху. До ельфів приєдналися феї зла. Вони могли робити блискавку та непогоду. Всі ньюмі почали тікати, куди очі дивляться (хоча зараз якраз вони і не бачили нічого, бо був густий туман). Але у всій цій паніці феєчки навіть не помітили, що Фловері відбилася від гурту. Вона не могла літати, як інші, і тому бігла подалі від небезпеки, щоб врятуватися. Нарешті вона втекла від цього жахіття і опинилася десь в незнайомому місці. Фловері озирнулася, перевела подих і зраділа, що вона в безпеці.

Феєчка радісно вигукнула:

- Мамо! Тату! Друзі! Ми врятувались. Ура! - але їй ніхто не відповів, - Агов! Виходьте. Все вже позаду!

Раптом її огорнув жах. Фловері скрикнула:

- Де ви?! Прошу озвіться. О ні, де ж ви? – феєчка заплакала. У відчаї вона ще довго бігала, шукаючи хоч якусь живу істоту, і вкотре жалкуючи, що не має крил…Вона так виснажилась, що ледве йшла, хоча не знала куди й для чого. Колючі чагарники і кошлаті гілки дерев лякали її і заважали йти. Спіткнувшись, вона стрімголов покотилась з якогось пагорба вниз і подумала, що їй кінець. Але раптом сталося щось неймовірне: перед нею відкрилась казково прекрасна галявина. Галявина була заквітчана чудовими квітами, а навколо починалося життя…