Це було дійсно прекрасне видовище! Звідусіль долинав спів пташок, сонечко лоскотало феєчку теплими промінцями і їй так захотілось політати над цією галявиною… Але на жаль, вона могла це зробити лише у мріях.

Фловері страшенно захотіла пити і раптом почула тихе дзюрчання води. Феєчка пішла на звук і побачила струмок: голубий як небо та криштально чистий. Фловері схилилася над струмочком і напилася прохолодної чистої води. А коли вона встала, то побачила неподалік квіточку, на яку звідкись впав камінь. Вона майже зів’яла під його вагою і повільно помирала . Фея швидко відкинула камінь і збризнула квіточку водою. Вона доторкнулася своєю ніжною ручкою до квітки і та почала підіймати голівку та оживати. Вона легенько нахилила пелюстки, ніби подякувавши Фловері. Феєчка спочатку не зрозуміла, що сталося, і подумала, що це випадковість. Тоді Фловері ще не знала, який саме чарівний дар отримала при народженні, а була вона - Фея Життя! І дізнається вона про це лише тоді, коли це буде дуже потрібно.

Фловері йшла по галявині, і раптом до неї закралась одна думка. Вона згадала слова ангела про фей зла, про туман, і про одного з жителів країни Флорамінії, що залишиться на самоті: «Якщо я відстала від друзів, то можливо це я - обрана та повинна боротися із злом? – Фловері наче блискавкою вразило від цієї думки. – Але як я можу боротися? Я – маленька безсила феєчка – як можу допомогти своєму народові? Сподіваюсь, це помилка, і ця стежка приведе мене додому. - подумки заспокоїла вона себе. –А якщо ні?..»

Фловері сіла під ялинкою і заплакала:

- Де ж мої друзі? Чому вони покинули мене?

Плачучи, вона не помітила, як до неї підкрався зайчик, але коли феєчка голосно схлипнула, він відстрибнув назад. Потім зайчик посміливішав і підійшов так близько, що вона побачила його і навіть могла погладити своєю долонькою.

Потім до Фловері підійшло оленятко і спустилася з дерева білочка. Фловері перестала плакати, подивилася на тваринок і спробувала їх приголубити, але вони відступили і сховалися. Фловері згадала, що в її кишені десь була цукерка і трохи печива, і вона поклала все це на травичку, а сама трохи відійшла. Через деякий час зайчик підкрався до ласощів і почав їх їсти. Він перший довірився феєчці. Далі підійшла білочка та оленятко. Вони перестали боятися несподівану гостю. Фловері трохи погралася з ними, а потім пішла далі по стежці.

Але не встигла вона пройти і п’яти кроків, як почула якийсь звук. Фловері озирнулася і побачила кумедну картину: її новий знайомий зайчик стрибав за нею, наче танцюючи, і не відступав ні на крок. Раптом зайчик заговорив:

- Ти добра феєчка-ньюмі. Я довіряю тобі і не боюся. Тільки обраним ми відкриваємося, і тільки ті, кому ми довіримось, можуть почути наш голос. Тих, хто не зраджує друзів, не зраджуємо й ми. І, звісно, тому, хто любить тварин – тварини допомагають. І навіть у таких вели-и-иких, - зайчик провів лапкою навкруг, – та казкових країнах мало кому довіряють тварини і мало з ким говорять. Тому для багатьох – це диво. Так, так, диво, що тваринки розмовляють. Я можу піти з тобою і стану тобі у пригоді.

Фловері здивовано закліпала очима. Вона була в шоці і, очевидно, не дуже впевнена, що це не сон. Це було видно по виразу її обличчі. Зайчик промовив:

- Не бійся… - потім він стишив голос і промовив дещо загадково. - Довірся мені.

Феєчка спочатку вагалася, але від слів зайчика похоробрішала:

- Добре! – відповіла вона впевнено. –Я піду з тобою. Тим більше мені треба знайти своїх рідних, а такий хоробрий зайчик мені допоможе… і мені не буде з тобою сумно! – вона підморгнула новому другу.

- До речі, - сказав він – я Фаззі!

Друзі разом пішли по стежці і нарешті потрапили в ньюмісто, де раніше жила Фловері. Навкруги не було ні душі, прекрасні будиночки ньюмі були зруйновані та спустошені. Було якось моторошно, і Фаззі про всяк випадок заліз феєчці на руки. Аж раптом з-за кутка хтось потяг Фловері за руку. Потім вона озирнулася і побачила, що це був ньюмі.

- Пробачте за різку появу. – сказав він. – Мене звати Лайт!

- Приємно познайомитися, я – Фловері, - відповіла феєчка. Але чому ви нас сюди… потягли?

- Ви такі безтурботні! – сказав Лайт, оглядаючи Фловері з ніг до голови. – Ти, що не знаєш, що тут нишпорять злі ельфи. А їм краще на очі не потрапляти. Мої друзі вже у них в полоні. Але нічого, зі мною не пропадеш! – похвалився Лайт кумедно поправляючи свій чубчик і випрямивши спину.

- О, а ти бачу з почуттям гумору. – усміхнулась Фловері. –Ну, про ельфів я знаю, але зараз мені треба знайти рідних, а мій зайчик сказав, що далеко на околиці міста живе дідусь-чарівник, який допоможе мені.

- Ха-ха-ха! Ну розсмішила! – зареготів Лайт. – Зайчик, що говорить… Може він ще приклади може розв’язувати. Ні, ні, краще філософ. – він аж захлинався від сміху.

- Ха-ха. – перекривила хлопчика феєчка і надула щоки. – А от це і правда! Фаззі, прошу, заговори. – Фловері благально подивилася в бік зайчика.

- Кхе, кхе. Нарешті ви про мене згадали. – озвався Фаззі. - Звісно мені не можна говорити з усіма підряд, але ти мені сподобався… за винятком того, що сміявся з мене. А крім того ви ж уже друзі і…

- Ага, друзі! – перебила його Фловері. – Навряд чи. – потім вона замислилася: - Хоча…

- Я взагалі-то непоганий друг! – похвалився ньюмі, показуючи на себе пальцем.

- Так, потім розберемося, хто з ким дружить. – озвався Фаззі. – Ви нарешті почуєте мене? Всьому Чарівному світу загрожує небезпека, тому ми маємо діяти дружно. Зараз нам треба знайти дідуся-чарівника та попросити допомоги, бо нас в будь-яку хвилину можуть захопити злі ельфи! - несподівано для всіх зайчик заговорив командним тоном і дуже розумно, тому феєчка та Лайт відразу послухали його.

На щастя, Лайт знав таємний тунель під землею (бо любив з друзями встрявати в усілякі пригоди), і цей хід вивів їх аж на околицю міста, де жив чарівник. В дорозі феєчка розпитувала Лайта про його рідних та друзів, але коли запитала про батьків, Лайт нічого не відповів, став сумний і взагалі змінив тему розмови…