Друзі продовжили шлях, орієнтуючись на карту дідуся. Деякий час вони йшли без пригод і нарешті покинули межі Країни ілюзій. Карта показувала, що починається Дрімленд, і назабаром вони дійдуть до Долини Ароматів, а там уже до Гір Мрій рукою подати. Погода чомусь почала псуватись, подув різкий вітер, небо захмарилось, немов передбачаючи чергову неприємність. Вони якраз йшли по Полю Зневіри, розмірковуючи, чому воно так сумно назване, аж раптом… на них звалилася величезна клітка. Вони не те, що не встигли відскочити, а навіть не відразу зрозуміли, що з ними сталося.

В ту ж хвилину до клітки підлетів маленький метелик з чорними крильцями, але наші шоковані друзі його навіть не помітили.

Метелик пролетів над головою Лайта і з його крилець посипався дрібний, майже непомітний темний пил. Очі Лайта раптом стали злі і неприємні:

- Знову ми потрапили в халепу, – почав обурюватися він. – Скільки ще буде цих перешкод? Мене вже це дістало! Як тепер вибратися звідси? – потім він обернувся до Фловері. – Гей ти, героїня! Ти в нас типу «обрана». Думай тепер. Ми ж тут через тебе! Я вже не вірю, що ми дійдемо до мети!

У Фловері від здивування перехопило подих. В цей час її також огорнув невидимий чаклунський пил. Несподівано для неї самої, в ній почала підніматися хвиля обурення, гніву та образи:

- Як ти смієш таке говорити, зухвалий нахаба?! Я всю дорогу терплю твої безглузді теревені!

На мить вона прикрила долонею уста, вражена грубістю своїх слів. Але коли Лайт знову сказав щось образливе, вона відповіла йому тією ж монетою. Фаззі стояв в неймовірному шоці:

- Друзі, що з вами? Я не впізнаю вас. – але у відповідь пролунало:

- Замовкни! Досить твоїх нотацій!

Зловісна хмара пилу з крил метелика почала опускатися на Фаззі, але в цю хвилину він різко подався вперед розбороняти друзів, які вже майже кинулись в бійку, і його торкнулася лиш третина пилу. Всередині в нього зазвучав голос: «Скажи їм все, що про них думаєш!» але з цим злим голосом пролунав добрий: «Не можна ображатися і злитися. Помири їх!» Всередині нього йшла справжнісінька війна добрих і злих думок.

А в цей час у небі також почалася битва, яка різко привернула увагу всіх. Прямо над ними засяяло неймовірне світло, і вони побачили пташечку небесно-блакитного кольору. Вона кружляла навколо чорного метелика і з кожним помахом її крил метелик почав слабнути. Його крильця кволо звисали і він ледве ворушив ними. В кінці-кінців метелик зник десь у небі, а пташка підлетіла ближче до друзів і огорнула їх сріблястим сяючим на сонці пилком. В цю секунду в них ніби пелена упала з очей. Було таке відчуття, що вони отямилися від кошмарного сну. Небесна пташка зникла так раптово, як і з’явилася.

- Оце так чудеса! – першим оговтався Лайт. – Що то було взагалі? Фловері, як я міг наговорити такої гидоти? Пробач мене, якщо можеш. Не знаю навіть, що на мене найшло.

- Лайте, я й сама не розумію, чому з мене полилися такі негативні слова.

Фаззі зніяковіло промовив:

- А в мене виникло бажання стукнути вас обох, бо вели ви себе просто нестерпно. Звідки з’явилась ця хвиля зла? Може Квітка Добра нам пояснить?

Фловері доторкнулась до брошки і почула ніжний голос: «Ви потрапили в пастку феї зла. Той чорний метелик непомітно огорнув вас пилом чвар і, якби не ця небесна пташка, ви б назавжди залишилися у цій клітці образи та непрощення. Лише пробачаючи, ми відчуваємо справжню свободу і мир у серці…» і голос зник.

Друзі почали обійматися і щиро просити пробачення один в одного. Залізні грати клітки на їхніх очах почали перетворюватися на тонкі прутики. Дружніми зусиллями вони розігнули їх і вибрались на волю. Їхня дружба виявилася сильнішою за чвари.

Настала ніч і закінчився другий день їх пригод. Друзі потребували відпочинку. Вони сіли на травичку під великим деревом. Фловері взяла на коліна Фаззі. Він був пухнастий і грів її, тому феєчці швидко захотілося заснути. Лайт сів поряд з нею і сказав:

- Знаєш, я виріс без сім’ї. Батьків я не бачив, навіть не знаю, де вони. Я не відчував в дитинстві батьківської любові. Мене міг образити хто завгодно, і нікому було мене захистити. Тому я виріс з недовірою до оточуючих. Але завдяки тобі я зрозумів, що любов та справжня дружба існує.

- Так, звісно існує. – Фловері намагалася говорити пошепки. В неї виступили сльози від історії Лайта. – дуже важливо знайти справжнього друга. На жаль, я не можу уявити, що ти відчував… Я жила з батьками. Співчуваю тобі.

Потім Лайт почав говорити веселіше, бо не хотів «розпускати нюні»:

- Але тепер ми переможемо зло, все стане добре. І, можливо, я навіть знайду рідних. Не знаю. Поки-що самому не віриться. Але може колись… - Лайт подивився на зоряне небо. А коли озирнувся, феєчка вже спала, схиливши голову на його плече. Лайт обняв її і довго сидів, поринувши у спогади…