Нам завжди ліпше бачиться вночі
Нам завжди ліпше бачиться вночі, Коли належать нам усі ключі Від таємниць, дверей. І лиш сичі Співають десь самотньо вдалечі. Безпечно нам літати, як мечі Всі ваші лежать в піхвах. А бичі Тихенько сплять у крісел на плечі. Тоді ми - вільні, вдень же - втікачі. В пітьмі ми уникаємо січі, Коли у нас єдині глядачі - Епох минулих славні діячі, Чиї портрети спалені в печі. Знаходимо найкращі ми харчі, Коли летять сатурнії*, хрущі. Якщо ж у небі бачим - пугачі, Тоді ховаємось відразу у кущі. У крила загорнулись, як в плащі, Й спимо весь день, залізши у корчі. Нас кличуть ночовиди**, пергачі**, Нам ліпше завжди бачиться вночі... *сатурнії - нічні метелики; **ночовиди, пергачі - деякі з назв кажанів.
2020-12-31 08:41:41
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
ні, там саме плечі крісел (бильця, спинки і т. д.)
Відповісти
2020-12-31 08:50:11
Подобається
Есмеральда Еверфрі
дякую)
Відповісти
2020-12-31 08:53:15
Подобається
Есмеральда Еверфрі
рада, що сподобалося)
Відповісти
2020-12-31 09:07:46
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
37
4
4334
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323