Такою ніколи не стану

Есмеральда Еверфрі

Ти знаєш, а я ж бо зовсім не сучасна - Без мрій про кар'єру, відомість, славу. Не вмію людей підставляти й, власне, Такою ніколи не стану. Рекламою жити (назвімо це чесно) В усіх соцмережах і поза ними Не маю бажання, умінь, та й пізно Шляхами ходити крутими. Не можу до ночі вивчати ті тексти, Події, епохи, слів форми, схеми. Міського життя ритм не в силах знести, І точно - не гвинтик системи. Не стане наснаги з рання аж до ночі Робити... Так, можеш назвати "ледащо" Сказати, що всім необхідні гроші... Наважусь спитати: "Нащо?!" Зірвати здоров'я, будуючи мрію? І добре б - свою, а це - суспільну. Змагання багатством я не розумію, Та хочеться дихати вільно...

2021-04-24 15:34:45

12

9

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

Есмеральда Еверфрі

@Босяга Катерина дякую і тобі за коментар 😉

Відповісти

2021-04-25 06:08:51

1

Сандра Мей

вав❤️❤️❤️. Вірш класний. (наче свою думку читала)- образно, просто думками зійшлись.

Відповісти

2021-07-09 19:56:49

1

Есмеральда Еверфрі

@Сандра Мей рада, що сподобалося))))

Відповісти

2021-07-10 04:12:01

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3024

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168