Провулок творчості
Есмеральда Еверфрі
От, аби був провулок творчості, Де живуть всіх мастей митці. Для одних - досхочу самотності, А для інших - рука в руці. Щоб на музику, щойно складену, Прилітав від сусіда вірш. Ех... коли ж ми туди потрапимо, Підскажіть-но той шлях скоріш! Щоб вночі видно зорі-ґудзики, Щоб ліхтар працював. Один. (Більше нам не потрібно) й вузликом, Зав'язати свій страх новин. Щоб сусіди усі хоч часткою З глузду з'їхавші теж були: Не ховалися щоб за маскою Так обридлої нам злоби. От, аби був провулок творчості, Де вночі виром б'є життя. Для одних - ніжний блюз самотності, Іншим - кантрі в тон почуттям...
2021-02-18 13:39:37
8
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Есмеральда Еверфрі
дякую, так, можливо. А можливо воювали б за те рими
Відповісти
2021-02-18 14:48:53
Подобається
Есмеральда Еверфрі
І забули б про світ навколишній, Про всі війни, сварки, бійки. Тільки чашку із чаєм зломленій Новій жительці ми б дали.
Відповісти
2021-02-18 14:51:58
1
Есмеральда Еверфрі
хотілося б.
Відповісти
2021-02-18 14:52:17
Подобається
Інші вірші поета
Дозволите? Чим цікаві інтроверти Коли дощ пробирає Наступний крок
Інші поети
_Юпитер_
@_Cuddlies_
N M
@_winter
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5843
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10589