Провулок творчості
Есмеральда Еверфрі
От, аби був провулок творчості, Де живуть всіх мастей митці. Для одних - досхочу самотності, А для інших - рука в руці. Щоб на музику, щойно складену, Прилітав від сусіда вірш. Ех... коли ж ми туди потрапимо, Підскажіть-но той шлях скоріш! Щоб вночі видно зорі-ґудзики, Щоб ліхтар працював. Один. (Більше нам не потрібно) й вузликом, Зав'язати свій страх новин. Щоб сусіди усі хоч часткою З глузду з'їхавші теж були: Не ховалися щоб за маскою Так обридлої нам злоби. От, аби був провулок творчості, Де вночі виром б'є життя. Для одних - ніжний блюз самотності, Іншим - кантрі в тон почуттям...
2021-02-18 13:39:37
9
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Есмеральда Еверфрі
дякую, так, можливо. А можливо воювали б за те рими
Відповісти
2021-02-18 14:48:53
Подобається
Есмеральда Еверфрі
І забули б про світ навколишній, Про всі війни, сварки, бійки. Тільки чашку із чаєм зломленій Новій жительці ми б дали.
Відповісти
2021-02-18 14:51:58
1
Есмеральда Еверфрі
хотілося б.
Відповісти
2021-02-18 14:52:17
Подобається
Інші вірші поета
Забудемо про біль Так легко вдавати із себе творця Імпровізація Даремності вир
Інші поети
Mary marko
@mary_45m
Night_Writer
@Night_Writer
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
101
16
3706
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920