Меланхолійна депресія

Miriam Krips

Ранковий сонця промінь Обличчя моє лоскоче. Міста буденний гомін. Йду, жмурячи очі. Вдихаю тепле повітря. Пахне зіллям, росою. Волосся розвіює вітер. Небо вражає красою. Я йду, та куди не знаю. Перебираю свої думки. Згадую, як колись мляво Життя ішли сторінки. Не бачила сенсу у ньому, Себе називала "Нездара!" "Непотріб!" "Сміття!". Утому Не могла побороти роками. Ненавиділа себе я постійно За кожен власний "косяк". Думала усе безнадійно. Не могла бути більше я так. І це сонце, небо та вітер, Роса, травичка, та місто Досі душу не можуть зігріти. Та життя набуває, все ж, змісту. Помалу підіймаюсь на ноги, Струшую землю з колін. Не потрібна мені допомога. Я сама добиватимусь змін. Я сама весь свій сум переборю, Сама своє щастя знайду, Сама собі життя я сотворю, Сама до вершини дійду. Та невдячна не можу я бути Тим людям, котрі в мене є, Бо завдяки ним змогла я збагнути, Ким насправді в житті цьому є.

2019-06-23 11:00:50

4

0

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2484

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12504