Меланхолійна депресія
Ранковий сонця промінь
Обличчя моє лоскоче.
Міста буденний гомін.
Йду, жмурячи очі.
Вдихаю тепле повітря.
Пахне зіллям, росою.
Волосся розвіює вітер.
Небо вражає красою.
Я йду, та куди не знаю.
Перебираю свої думки.
Згадую, як колись мляво
Життя ішли сторінки.
Не бачила сенсу у ньому,
Себе називала "Нездара!"
"Непотріб!" "Сміття!". Утому
Не могла побороти роками.
Ненавиділа себе я постійно
За кожен власний "косяк".
Думала усе безнадійно.
Не могла бути більше я так.
І це сонце, небо та вітер,
Роса, травичка, та місто
Досі душу не можуть зігріти.
Та життя набуває, все ж, змісту.
Помалу підіймаюсь на ноги,
Струшую землю з колін.
Не потрібна мені допомога.
Я сама добиватимусь змін.
Я сама весь свій сум переборю,
Сама своє щастя знайду,
Сама собі життя я сотворю,
Сама до вершини дійду.
Та невдячна не можу я бути
Тим людям, котрі в мене є,
Бо завдяки ним змогла я збагнути,
Ким насправді в житті цьому є.
2019-06-23 11:00:50
4
0