Контраст буття
(18+)
Я бачила сьогодні смерть. Не щасливу і не благодатню, І навіть не стражденну. Стражденними були останні хвилини, Коли Життя передавало ще сповнене її милосердя тіло у руки сестрі. А Смерть поцілувала, пестливо погладила тіло. Під крики і плач ще живих, стояла біля краю труни і мовчала. - Що ж ти за істото, Життя? Чи що за прокляття? Твої симптоми на хвороби численні не схожі, а все ж ти хвороба, не виліковна. І навіть в останні миті любові, ти б'єш і душиш їх, як скотину, а вони дурниці плетуть, наче це я винувата. Однак ці страждання в хвилини, коли ще у твоїх руках вони спочивають. І навіть тоді ти не даси їм посміхнутись на хвилю. Вони все гадають, яка я, хоч ще ніколи не бачили тебе! Твої криві риси обличчя, і одіж багату, в котрих ти ховаєш щось потаємне. Ти б'єш і смієшся, катуєш, плюєшся, а потім благаєш про прощення, падаєш ниць і цілуєш: у губи, у брови, і в очі, і в вуха і навіть у груди. Від бруду твого вони зовсім здуріли і так прив'язались, що навіть забули, хто винен у смерті їхній, крім них. Родились у Смерті і повернулись у Смерть.
2022-11-21 21:34:40
3
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1336
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
101
8
11821