Власність моя

Міріам Міест

Я волею дихаю. Пророщую сад. Даю зривати з нього букет. Даю всі ножі, що в шафі лежать. І цим інструментом зрізають стеблА. Я їм це даю. Нехай раз у раз виривають, зрізають, складають, А потім дарують мені. Простягають у гарній фользі. Я їм усміхнуся, зітхну... А рук не простягну, Дарунок із рук не візьму. Я сходжу на міст: подивлюся в низ, Там викину думи важкі про букет, А квітів моїх не візьму. Мої ті сади, мої ті ножі, Фольга лиш то їх, і жести - то їх. А все - то моє. Ти чуєш - Моє! "То твій наречений? Вже вкотре прийде!" "О ні! То є різні: старі, молоді, жінки й парУбки..."- Скажу та й піду у сад той лягти. І ляжу. Розкрию долоні до неба, і груди до неба, І вся я до неба, А бачу- квітки. Я в них потону: Очей не заплющу. Я в них потону, Бо то мій букет. Букет той Небес.

2023-07-27 22:47:13

8

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Міріам Міест

дякую за коментар. Мені приємно чути, що мій вірш приємно й цікаво розбирати. Шкода, що моб усмішку не передати через повідомлення, та знайте, що я рада отримувати коментарі ♥️

Відповісти

2023-08-01 20:29:29

Подобається

Н Ф

Я б сказала, що цей вірш - про доброту душі. Кожен, ніби нахабно, користується нею, випробовуючи терпіння. Та не кожен повертає щось взамін. Бо не всяк розуміє глибину цієї душі, а судить поверхнево. Проникливо.

Відповісти

2023-08-03 06:49:20

1

Міріам Міест

@Н Ф дякую Вам за розгорнутий коментар! Я щаслива бачити роздуми читачок/читачів та колег по поезії! Ви праві у своєму баченні вірша! Саме це глибинно вкладалось у нього, підсвідомо вилилось у слова. У нас є те, що ми здобуваємо, або те, що нам передано родиною: наші сади квітів, наші чесноти, наші таланти, наші слова, наш характер- ми самі. Також я вкладала про жінку, її власність, котру всі вважають своєю, а чоловіки вважають своїми вершинами, люди (суспільств) користуються її садами, але вважають їх не її, бо вона гарна жінка: як вона може копатися у бруді та доглядати стільки квітів, як вона взагалі може мати щось своє? Дякую Вам за увагу до моєї творчості ♥️

Відповісти

2023-08-03 07:05:29

1

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1395

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11499