Власність моя

Міріам Міест

Я волею дихаю. Пророщую сад. Даю зривати з нього букет. Даю всі ножі, що в шафі лежать. І цим інструментом зрізають стеблА. Я їм це даю. Нехай раз у раз виривають, зрізають, складають, А потім дарують мені. Простягають у гарній фользі. Я їм усміхнуся, зітхну... А рук не простягну, Дарунок із рук не візьму. Я сходжу на міст: подивлюся в низ, Там викину думи важкі про букет, А квітів моїх не візьму. Мої ті сади, мої ті ножі, Фольга лиш то їх, і жести - то їх. А все - то моє. Ти чуєш - Моє! "То твій наречений? Вже вкотре прийде!" "О ні! То є різні: старі, молоді, жінки й парУбки..."- Скажу та й піду у сад той лягти. І ляжу. Розкрию долоні до неба, і груди до неба, І вся я до неба, А бачу- квітки. Я в них потону: Очей не заплющу. Я в них потону, Бо то мій букет. Букет той Небес.

2023-07-27 22:47:13

11

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

ᴀʟʟᴀɴ ʙʟᴀᴢᴇ

гарне слово придумали, але навіщо - залишається загадкою 😌🤔

Відповісти

2023-08-02 12:35:31

2

Н Ф

Я б сказала, що цей вірш - про доброту душі. Кожен, ніби нахабно, користується нею, випробовуючи терпіння. Та не кожен повертає щось взамін. Бо не всяк розуміє глибину цієї душі, а судить поверхнево. Проникливо.

Відповісти

2023-08-03 06:49:20

1

Міріам Міест

@Н Ф дякую Вам за розгорнутий коментар! Я щаслива бачити роздуми читачок/читачів та колег по поезії! Ви праві у своєму баченні вірша! Саме це глибинно вкладалось у нього, підсвідомо вилилось у слова. У нас є те, що ми здобуваємо, або те, що нам передано родиною: наші сади квітів, наші чесноти, наші таланти, наші слова, наш характер- ми самі. Також я вкладала про жінку, її власність, котру всі вважають своєю, а чоловіки вважають своїми вершинами, люди (суспільств) користуються її садами, але вважають їх не її, бо вона гарна жінка: як вона може копатися у бруді та доглядати стільки квітів, як вона взагалі може мати щось своє? Дякую Вам за увагу до моєї творчості ♥️

Відповісти

2023-08-03 07:05:29

1

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

50

13

1414

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

10

3193