Мореас Фрост
«ОКО» ДИЯВОЛА
Ось, мабуть, і почалося... Герой уперше перетинає
грізний Тихий океан із заходу на схід. І вперше прямує
на Штати. Прояснився, нарешті, і порт навантаження -
Портленд, штат Орегон. Дивно, але насправді Тихий
океан, виявився дійсно напрочуд тихим
Частина 2. А Тихий Океан Такий Тихий...
Після абсолютно порожнього, навіть сумного, проміжного вояжу з постачальницьким рейсом до рибалок, які промишляють біля курильського острова Шикотан, розташованого над самою верхівкою японського острова Хоккайдо, слава Богу, нарешті, можна вважати, завершився етап нашого каботажного* плавання, що раптово трапився. Через мою кричущу недосвідченість у подібних походах, він не приніс особисто для мене, як то кажуть, ні грошей, ні почестей, а звідси і морального задоволення. І я зі збільшеним ентузіазмом і настроєм сприйняв цікаву з погляду географії і цілком благу звістку, послану нам з «Олімпу» рідного пароплавства: готуватися до наступного рейсу з перевезення зерна з боку західного узбережжя Північної Америки. Своїми ж вухами і руками приймав цю так звану диспетчерську* радіограму. Вочевидь, черговий підписаний у «верхах» історичний контракт з імпортних поставок пшениці, про який говорили ще до нашого візиту дружби до рибалок, саме наспів. Майже своєчасно. Щоправда, куди конкретно підемо - до Канади чи Штатів, а отже, і порт призначення - поки що в РДО замовчувалося. Ця незмінно і завжди інтригуюча для поголовно всіх на пароплаві інформація застала нас у момент, коли ми тільки-тільки «відв'язалися» від плавзаводу, у якого забирали готову продукцію. Про це, природно, усім, крім керівної верхівки судна, поки знати було не обов'язково. До того ж частенько бувало, що рішення в пароплавстві могли переграватися або на певний час відтягуватися. Тому екіпажу по судновій трансляції було лише сухо оголошено, що прямуємо під вивантаження рибопродукції в порт Находка. І оскільки від «підписки про нерозголошення» інформації, одержуваної через радіолистування, нас, радистів, ніхто не звільняв, то ми з начальником були німі, як риби. Хоча допитливих підбурювачів, та й просто пустопорожніх допитливих, довідатися про нашу подальшу долю, завжди вистачало з лишком. До кого не ткнись, скрізь дістають одним і тим самим риторичним запитанням (а раптом проговоримося), чудово розуміючи, що кому-кому, а вже нам-то вся інформація достеменно відома. Розуміли також, що відверто говорити ми за жодних обставин не станемо. Але все одно «вудку закидали», про всяк випадок.
А знати всі карти в розкладі декому дійсно було дуже на руку. І це не дивно. Як це зазвичай відбувається на будь-якому виробництві, і судно - не виняток, хтось уже в принципі зазбирався в чергову свою відпустку, вірою і правдою відпрацювавши свій термін, чесно заслужив його, сподіваючись і уповаючи на свою близьку заміну. Ну, а бували і «темні конячки» - дехто з плеяди приблатнених «товаришів», які випадково затесалися в екіпаж і без року тиждень пропрацювали на судні. Можливо, вони розраховували на більш «адекватні», «людські» рейси. Але тепер, чимало розчарувавшись і засмутившись через не зовсім райдужну, на їхню думку, ближню долю, що складається, своїми таємними «стежками» виношували ймовірні плани з підготовки ґрунту для близького прощання з пароплавом, що «невдало бігає», але ніяк не хотів виправдовувати їхніх «високо шляхетних» цілей і далекосяжних сподівань та надій. А дехто приходив відверто перекантуватися, пересидіти рейс-другий, в очікуванні «свого», «білого» пароплава. Адже різний траплявся народ. Як правило, це були нецікаві й ненадійні люди, до того ж не компанійські. Про втечу таких якраз ніхто не сумував і насильно не збирався утримувати їх.
Нічого, терпіти невідомість ні тим, ні іншим не довго залишалося, скоро всі поголовно дізнаються що, коли, куди і на скільки. Кілька днів переходу до Находки, ну, і стільки ж приблизно біля причалу...
А як на мене, так я одразу і надовго прикипів душею до цього мого трудівника-парохода. Та за всіма статтями красеню! І різнобічного плану рейси душу лише тішили і зігрівали, і навіть надихали. Цілком вважав їх на рівні і вкрай цікавими для мене, ще не настільки затятого, молодого моряка. Фактично від самого початку моєї появи на пароплаві після його приймання в країні Поляндія зі стапелів Гданська. Я тоді у складі останньої невеликої групи спішно приєднався до екіпажу в литовському порту Вентспілс, куди судно направили на бункерування паливом для виконання першого свого рейсу, запланованого після обов'язкових післябудівельних ходових випробувань і процедури розмагнічування корпусу. І після цього ми славно походили і багато де встигли побувати. Ну, хіба що цей, минулий рейс, осібно виділився з чудової низки наших вояжів, не дуже радував. Але він був швидкоплинним. Тому це таке, дрібниці життя… Зате абсолютно все на цьому новому солідному, міцному пароплаві мене цілком і повністю задовольняло. У тому числі і моє робоче місце - радіорубка - з найсучаснішим на цей час обладнанням. А от щодо умов проживання на судні, то й казати нема про що. Приміром, каюти для всього командирського складу, у число яких, саме собою, входили і радіоспеці, були тут зі всіма побутовими зручностями - з окремим індивідуальним санвузлом. Так, це, звичайно, немаловажний, відрадний факт, але це таке… А от що особливо було цінним, мені шикарно підфартило з новим начальником рації Сергієм Бородинським, який цього рейса замінив булого, штатного - Миколу Мельникова, про прощання з яким я абсолютно не сумував. Від самого початку зустрічі з Сергієм, а він був місцевим, владивостокцем, ми прекрасно заладили, зажили душа в душу, ніби сто років з ним зналися, міцно прикипіли один до одного. Але ж усього нічого, і кількох місяців не минуло, як почали трудитися пліч-о-пліч... За віком із ним близькі, і ментально, душами перейнялися разюче. Розуміємо одне одного з півслова, з півпогляду. Ось тому-то я до цього часу не робив спроб навіть візуалізувати для себе думку, залишати це своє давно звично насиджене робоче місце. Хоча ось уже майже рік відпрацював на ньому, і з повною підставою міг би розраховувати на свою законну відпустку. Якби, звісно, дуже захотів... Тим паче що вдома не був, почитай, понад півтора року, з урахуванням піврічного терміну роботи ще на одному, своєму найпершому, початковому пароплаві, на «Осипі П'ятницькому». Але от не захотів... А, бачив бог, даремно не захотів!..
- Євгене Станіславовичу, - мастер*, піднявшись на місток і окидаючи виглядом крізь панораму суцільних ілюмінаторів загальну картину як на самому судні, так і зовнішню обстановку поза його бортами, звернувся до третього помічника, що чаклував над уже заздалегідь відібраними прокладочними штурманськими картами в рубці (це повна його єпархія). - Я ось що подумав... Про всяк випадок потихеньку зроби добірку для маршруту по півднях. Бо, поди знай, мало які неприємні «сюрпризи» можуть вискочити по ходу, поки будемо вибиратися з Сангарської (відома протока між найбільшими японськими островами Хоккайдо і Хонсю - звичайний рекомендований шлях для суден, що прямують до східного узбережжя Японії або в північно-східну частину Тихого океану). Я в службі мореплавання останньою картою погоди від душі помилувався. Ну прямо-таки тиша та благодать, на подив, обстановка поки що не насторожує... І, найімовірніше, пройдемо по дузі великого кола*, повз Алеут. Але важко сказати, що нас може очікувати на зворотному переході... І потім, ми зовсім не знаємо, куди конкретно зараз кермувати, порт навантаження для нас усе ще визначають... Імовірно, отримаємо призначення по радіо, вже після виходу з протоки, а може, і раніше. Так що, цілком можливо, трохи доведеться по ходу коригуватися остаточно з маршрутом.
- Добре, Сергію Леонідовичу, неодмінно займуся добіркою і цього напряму. У принципі, у мене все під рукою нібито. Багато часу, щоб знайти, що нам може різко знадобитися, не займе.
Ми з начальником у цей час вовтузилися з радіолокатором «Дон» (їх на капітанському містку стояла пара однотипних), підлаштовуючи один із них, покращуючи якість оглядової «картинки» на його екрані. Судно вже з післяобіднього часу спочивало на якорі на зовнішньому рейді, і, як годиться, по трансляції було оголошено двогодинну готовність до відходу. А це означало, що всі члени екіпажу однозначно зобов'язані бути на борту судна і готові за всіма статтями до виходу в море. Уся відхідна документація і «Суднова роль» (посадовий список членів екіпажу, які вирушають у закордонний рейс), завірені печаткою судна і підписом капітана, були вже, як це й годиться, заздалегідь оформлені та занесені в усі портові служби особисто третім помічником, який впритул опікується цим питанням перед кожним виходом із порту. Водночас ніхто не має права сходу на берег з борту без особливого на те дозволу капітана судна. Це може мати місце тільки в самому крайньому випадку. По суті, всіма томливо очікувалася остання подія - прибуття на борт влади порту та митників із прикордонниками для остаточного огляду судна й оформлення останніми так званого «закриття кордону». Однак поняття «двогодинна готовність» зовсім не означало, що рівно за дві години нас уже тут не буде. Ніхто не міг дати гарантію, що реальне оформлення, справді, розпочнеться протягом навіть цих оголошених двох годин. Бувало, своєї черговості доводилося очікувати і по півдоби. Але найголовніше при цій неминучій процедурі - закінчити її, тобто підписати папери на відхід судна, вельми бажано до закінчення поточної доби - до 00.00 годин. І тоді в нашому арсеналі документально засвітиться зайва інвалютна доба. Адже прикро додатковою валютою, нехай і не такою значною за величиною - в розмірі однієї доби - по-дурному і бездарно розкидатися, обкрадати себе. Все гранично просто в цьому світі, виявляється!
- Сергію Петровичу, - а це мастер, уже зібравшись покинути капітанський місток, помітивши нас, офіційно звернувся вже до мого шефа. - Нагадайте, коли черговий термін прийому метеокарти?
Сергій, підійшовши, кинув погляд на годинник над штурманським столом.
- Приблизно за півгодини. Якщо точно, то через 36 хвилин.
- Дуже добре. Відразу після прийому попрошу занести її до мене в каюту. Тепер після виходу з порту постарайтеся приймати карти погоди без єдиного пропуску.
- Я Вас зрозумів, Сергію Леонідовичу. Сподіваюся, не підведемо.
- Теж сподіваюся... - і кеп нарешті покинув рубку.
- Що це з ним, Серьога? Що за обсерон такий у мастера?... З чого тут змикатися?... До чого ця перестраховка для звичайного переходу, тим більше, порожняком підемо?
- Так адже то-то й воно, що порожняком. Якщо що з погодою трапиться, штивати й ковбасити так буде!.. кидати крутіше, ніж порожню каністру по кузову вантажівки, що борознить зоране поле. А воно нам треба? Ось він і змикається. Тоді вже краще південніше опуститися і шльопати собі спокійнісінько, без головняка нікому не потрібного, хоч і шлях виходить значно довшим. Тим паче, сам знаєш, для пред'явлення трюмів перед вантаженням, їх ще треба готувати: ґрунтовно підчистити, підфарбувати, де це потрібно, під час переходу. Нехай і деяка перевитрата палива, зате без екстриму і проблем. А якщо штормувати, то ще невідомо, скільки при цьому може палива зжерти, ну, і, природно, часу при цьому. Та й як трюми встигнути підготувати вчасно? Ось і виходить, сподіваєшся на одне, а ефект отримуєш зовсім інший. І тут уже невідомо, що краще і вигідніше...
До речі, не проспати б нам терміни цієї нашої карти погодної... А то потім заклює!.. Напевно, давай-но, Славко, про всяк випадок, вруби приймач «Штиль», зафіксуй частоту чистіше, та увімкни його голосніше, щоб сигналу настроювання не протабанити... Ну і факс* теж увімкни, нехай на прогріві постоїть. Тут ми вже все, що потрібно, зробили і перевірили. Спустимося поки що в каюту, у шахи перекинемося в повному комфорті... Усе одно сидимо, як прив'язані - до оформлення владою ще невідомо скільки чекати доведеться... Але й ці півгодини стирчати в радіорубці який сенс? Ще насидимося там. За відчинених дверей каюти, будь-який звук до нас і так чудово доноситиметься з верхотури. Тоді вже точно не прогавимо.
Переважна більшість людей, далеких від думок про море, думаючи про моряків, малюючи собі образ, схильні ідеалізувати їх, наділяти ореолом якогось абстрактного героїзму, безпрецедентної непереборної мужності та твердої непохитної стійкості, залізної витримки та сили волі і тому подібними надлюдськими якостями. Так, безумовно, є моряки з подібними вродженими властивостями характеру, втім, як і представники інших екстремальних професій. Навіть часто зустрічаються. Але первісно, щодо всього племені моряків, маячня це найнатуральніша! Блукачі морів - вони такі ж, як і всі інші люди, що живуть на землі, топчуть її твердь. З тими самими елементарними потребами і бажаннями, з тією самою гамою почуттів, що відчувають, з тими самими вадами і слабкостями, пороками, нарешті, і іншим набором різних якостей, властивих звичайнісіньким громадянам. Навіть іноді в більш цинічному їхньому вираженні. Бо більшу частину життя проводять у безпосередньому зіткненні з ворожою і часом неприборканою стихією. І до почуття страху і того ж інстинкту самозбереження вони схильні аж ніяк не меншою мірою, ніж береговий люд. А, може, навіть і більшою... Ось тому й бажання, само собою, пробиває собі шлях у свідомості - як би по можливості звести ймовірні ризики до мінімуму, а краще до нуля. І там, де треба, а то навіть і не треба, перестрахуватися, «соломки підстелити» побільше, і що якби вже й довелося б падати, то на щось м'якше, щоб не так боляче віддавалося в подальшому...
Звісно, деякі дуже потрібні й важливі для їхнього повсякденного ритму життя якості професія, безумовно, на моряків накладає. Те, без чого їм ніяк не вижити в морі в разі раптового виникнення складних або надзвичайних обставин. Це і відчуття ліктя своїх товаришів, і миттєвість реакцій на виклики зовнішніх агресивних проявів, і безпомилковість у прийнятті правильних рішень в умовах обмеженого часу. Загалом, комплекс саме тих варіативних премудростей, які можна спресувати в одне поширене в морських колах поняття - «хороша морська практика». Але тут більше відіграє свою роль до автоматизму відрепетируваний професійний вишкіл, специфічні навички та відточена взаємодія всього екіпажу загалом. Це досягається, наприклад, систематичними тренуваннями різного виду навчальних тривог. А їх чимало в арсеналі будь-якого плавзасобу. Починаючи, наприклад, з такої, як «Людина за бортом» або, скажімо, «Пожежна тривога», ну, і цілої низки інших, і закінчуючи вже зовсім трагічною і абсолютно не бажаною в її бойовому втіленні - «Шлюпкова тривога». Проте треба завжди бути готовим до будь-яких несподіванок. Тому-то, і звичайно ж, моряки в основній своїй масі - народ чимало забобонний.
Тому тепер можна цілком зрозуміти всі ті «в'їдливі» дії нашого турботливого капітана. Адже саме він несе на своїх плечах усю повноту відповідальності за ввірене йому судно і життя більш ніж 40 душ екіпажу на його борту, в той час, як нам з нашої невисокої дзвіниці інколи наївно здається, що дещо переборщує наш шановний «кеп», «палицю перегинає», а то й відверто перестраховуючись, на наш погляд, дурнем мається, вимагаючи від нас чогось зайвого або надприродного... Так от, після цього пам'ятного всім рейсу я надалі перестав дивуватися чому б то не було, що виходить з боку вищої особи на пароплаві. Бо наскільки досвідчений і компетентний той чи інший капітан, не нам вирішувати. А все, що виходить від нього, як я згодом не раз переконувався, у левовій своїй частці зрештою майже завжди підкріплювалося цілком переконливим результатом, і, отже, було цілком виправданим. На те він і капітан! Всьому, як то кажуть, голова!
От уже абсолютно не відомо мені, чому таке відбувається?!... Але слів із пісні не викинути, реально відбувається... Практично кожен вихід у черговий рейс, і тут неважливо, куди він намічається і наскільки тривалим за часом очікується, у членів екіпажу майже поголовно супроводжується якимось певним, і казна-звідки беруть свій початок, незрозумілим надривним внутрішнім збудженням. Дивне воно - це двояке почуття. І бравурне, і водночас чимало тривожне, неспокійне. Душа якось не на своєму звичному місці спочиває саме в цей момент - виходу судна в море. Напевно, в передчутті або передбаченні швидкого зіткнення з чимось новим чи незвичним, а, можливо, навіть і зовсім не бажаним. Адже невідомо, що доля готує там, попереду... Нехай навіть має бути похід до країни, до порту, де ти вже неодноразово бував раніше, і багато чого тобі знайоме, як за особливостями переходу, так і в плані передбачення подій у період перебування там. Однак кожен рейс все одно не схожий на такий самий у минулому. Сюди ж, напевно, накладається щемливий і надривно-сумний момент прощання з близькими тобі людьми, що залишаються там, на березі, за межею причалу. А ще вразливо долають запізнілі думки, що за ті короткі дні стоянки в порту не все, що було задумано, до кінця тобою дороблено, з кимось так і не встиг зустрітися, а, можливо, когось старався, але так і не вийшло долюбити до переможного... Причому вся ця суперечлива чуттєва гама, що бере у свій чаклунський полон, стосується не лише молодих, а й бувалих моряків. Ось тільки емоції перед відходом судна забарвлюються в різноманітні тони.
Ця дивна ейфорія - вона ж дійсно приходить із різними відтінками. Припустимо, приміром, у специфічні арктичні та інші каботажні рейси, як правило, всі вирушають у далеко не райдужному стані почуттів і, треба прямо казати, з важкістю в серці. Суджу так упевнено, бо Арктика - це вже одного разу пройдений мною етап, шикарно випробуваний на собі. І воно цілком зрозуміло і природно. Що приємного можна очікувати від подібного роду похмуро забарвлених вояжів, крім надривної цілодобової оранки на самовивантажуваннях, та здебільшого з наближенням кінця літа ще й на пристойному проймаючому морозі?... І це ще за щастя, якщо не з палючим вітром на додачу... Або, припустімо, плавання в непривітний Магадан, особливо в зимовий час... Про який барвистий підйом почуттів можна тут мову вести?!... Яка вже тут екзотика?!... Зовсім інша річ - перспективний, такий, що обіцяє певні матеріальні дивіденди (так, звісно, куди ж моряку без меркантильних інтересів?!), до того ж, зазвичай, із напрямком до південних спекотних країв або ще ось до досі не ходжених далеких країн або континентів! Тут і хвилювання, проявляючись, по-особливому наповнює організм, і настрій прямо бризкає позитивом, і сам заряджаєшся невідомо звідки взятою корисною енергетикою... Та що там, буквально ширяєш над землею, ні, звісно ж, над палубою, природно!.. Що й казати, так, безумовно, на жаль і ах!.. рейси - рейсам - ого-го, яка велика різнь! Але якими б не були для нас морські мандри, ці трудові подорожі-будні - чи то зі знаком «плюс», чи то «мінус» - все одно перед виходом у черговий рейс на душі незмінно хвилююче, і тривожно-переживаюче, а серцю щоразу неспокійно в грудях, і воно тремтить у значно прискореному ритмі, ніж зазвичай...
Я, звісно, вже не новачок у плаваннях Тихим, Великим океаном. Доводилося, і саме на цьому пароплаві, кілька разів борознити в обох напрямках його екваторіальну і південну частини, прилеглі до австралійського континенту. За спиною - низка рейсів у ці натурально хлібні краї. І, скажу відверто, дійсно океан цей поки що не робив жодної спроби розчарувати мене своєю назвою. Воістину Тихий...
Але якраз цей факт зовсім не дивував. Саме в цю зимову пору року такий спокійний природний баланс характерний для цих місць. Хоча й там, біля австралійських берегів, часом є місце солідним бурям і зухвалим штормам. І якраз, коли в нашій, північній півкулі, літо. І урагани піддають там теж не хило іноді. Але, як кажуть, не спійманий - не злодій!.. Мені, будемо вважати, хронічно щастило на погоду...
Однак перетинати Тихий у північній його частині мені поки що не доводилося. І взагалі, ні в Канаду, ні в Штати я ще не «подорожував». А тому рейс поточний здавався цікавим відкриттям для мене, перш за все, з погляду новизни вражень, ну, і, висловлюючись протокольною мовою, розширення особистої географії. Або, скажімо, з погляду престижу. А то, як же це так, усюди, так би мовити, борознити моря, а в найголовнішій країні світового імперіалізму так жодного разу й не побувати?!... Хоча б статистики заради... Непорядок ніби як!... Але ось потрапив, волею долі...
fm владивосток 28/2814 35 28/9 1027 =
дпр радіо т/х юрій савінов км* локотаєву =
отриманням цього слідуйте портленд штат орегон сша під навантаження насипом 12750 тонн зерна сорту твердої пшениці тчк коносаменти* вручити представнику вантажовідправника латинь ... тчк отримання підтвердити =
3209 ксм* єфімов
Ось саме таким чином оформлена на друкарській машинці і приблизно такого оригінального змісту нами була отримана диспетчерська радіограма, коли ми вже бадьоро виходили із Сангарської протоки в океан. Тут же вона, зрозуміло, опинилася в руках майстра, який перебував у цей момент на капітанському містку.
- Прошу уваги, панове! Визначено порт навантаження. Прямуємо в Портленд, штат Орегон, що на кордоні з Канадою. Тримати початковий курс право 30 градусів, північ-північний схід, підемо по дузі великого кола! - нарешті, прозвучало привселюдно капітаном, але зовсім не по судновій трансляції.
Попередньо прийняті нами метеокарти свою добру, плідну справу, звісно, зробили, зігравши в плані ухвалення капітаном остаточного рішення.
Він буквально щойно пробігся по тексту диспетчерської РДО. Але ця звістка практично блискавично облетіла весь пароплав. А ось подібний феномен для мене завжди залишався загадкою, як таке стає можливим? Ось, припустімо, зараз я стою під час формального оголошення якоїсь звістки капітаном, і одразу ж спускаюся на трійку палуб нижче, у їдальню команди. А там уже всі про все обізнані, і навіть іде жваве обговорення події!.. Це просто зі сфери незбагненно неймовірного! Ніби самі переборки* на судні передають інформацію... І подібне трапляється майже завжди.
Взагалі, до Портленда чітко пара тижнів переходу на океанському судні, плюс-мінус один день - нормальні терміни. Але це рахується, коли судно у вантажі і за ненапряжної супутньої погоди. Але ми йдемо порожніми. Отже, і швидкість пароплава може бути вищою. З іншого боку, за нульового завантаження вібрація судна дещо зростає, можна сказати, до неприпустимого - не надто приємного і корисного рівня, і не тільки для людей, а й для деяких тонких механізмів. Тому і рухаємося далеко не на повних обертах двигуна, а в більш щадному режимі.
Треба сказати, погода відверто нам сприяла протягом усього переходу. Циклони з чиєїсь легкої, магічної руки по-розсипалися по периферії океану, практично не надаючи йому підвищеного вітрового навантаження протягом усього нашого шляху. Навіть у зазвичай так званих сорокових широтах, які так і називаються, була фактично, напрочуд, тиша та благодать. Вдень сонце часом балувало. Тому і йшли ми спокійно і швидко. Ось тобі грізний і гнівний Тихий океан. Ні, звичайно, штилем на морі не пахло, такої розкоші в цих зухвалих високих широтах не дочекаєшся. Але що для нашого 150-метрового монстра-пароходища хвилювання моря до двух, нехай навіть і до трьох метрів? Дрібниці життя. Комариний писк! Але йдемо назустріч цій хвилі під деяким кутом. Тому часом ні-ні та нариваємося на більш-менш більшу та норовливішу хвилечку. Тоді, стьобнувши своєю потужною вилицею, розбиваємо її, отримуючи у відповідь барвистий повітряний каскад бризок. Такий собі водяний феєрверк. Він своїм широким шлейфом-кулею огортає всю носову частину... Красиве видовище, виглядає ця гра Нептуна з верхотури капітанського містка! Так ось і рухаємося по цій самій «дузі великого кола» - найкоротшим шляхом між двома точками на глобусі Землі...
Після проходження зліва траверзом Командорських островів (щоправда, залишаючи їх на пристойній віддалі зліва) і з наближенням до Алеутських, а це, мабуть, десь половина нашого переходу, ми перетнули 180-й градус довготи. Це досить своєрідна і цікава точка на нашій земній «кульці» - меридіан зміни дат. До перетину з ним рухаєшся сьогодні, а, перемахнувши його, ти, виявляється, ще - у вчора. Така ось дивна гра з часом...
Коли палубна команда, по суті, вже завершила основні роботи з підготовки трюмів до прийому зерна, отримали від майстра нову «радісну і приємну розвагу». Почав, що не день, навчальні тривоги нам влаштовувати, одну за одною, ну, прямо як у калейдоскопі. Тоді ми трохи зменшували хід і по повній викладці в поті чола відпрацьовували свої дії «на порятунок».
У подібних навчаннях, як правило, бере участь практично весь екіпаж, причому за бойовим викладенням - повна імітація реальних дій, якби щось трапилося. За винятком, звісно, тих, хто зайнятий на вахтах. Кожен зобов'язаний знати своє місце і чітко виконувати свої обов'язки по тривозі. А то ось разок зовсім призупинялися, коли було ухвалено рішення, задіюючи для такої специфічної операції вантажні стріли, по-справжньому спробувати затягнути під днище із багатошарового брезенту так званий «пластир» величезний, реально закриваючи ним умовну дірищу в корпусі. Ось де прикольна комедійно-циркова колотнеча була, упереміш із добірним матюком, що стояв коромислом! Добре хоч у цьому колективному бедламі мені не визначено місця! Моя благородна професія тут жодним боком не вписується своєю роллю. Зате надається почесна місія стороннього спостерігача в процесі цікавого споглядання за «написанням» цієї «грандіозної картини» з висоти капітанського містка.
Загалом, чого ми тільки не здійснили за цей чималий перехід! І за все скоєне залишається тільки батюшці океану дякувати, а саме, що він настільки тихим виявився! Багато чого дозволив ненав'язливо сотворити по дорозі...
А тим часом в одному дуже кепському містечку Тихого океану, достеменно відомому всім досвідченим мореплавцям, у його тропічній зоні, а саме десь поблизу п'ятого градуса північної широти, неподалік від Філіппінських островів, за своїми мерзенними законами сформувавшись, зародився зовсім іще крихітний, але зухвалий атмосферний вихор, що іменується тропічною депресією. Такий собі дрібний, абсолютно незначний, нікчемний прищик на тілі планети! Але, виявляється, спочатку непомітний, цей мерзенний пухирець потихеньку ріс і міцнів. Спочатку увійшовши в силу тропічного шторму, а незабаром, нагромадивши ще більше енергії від спекотних поверхневих вод океану і обзавівшись спіралеподібною структурою, поступово переродився на жорстокий тропічний шторм, продовжуючи далі обростати всіма «принадами» та атрибутами натурального повновагового тайфуну з уже яскраво вираженим «оком» у його центрі. І ось, нарешті зачепившись своїми розлогими гілками за мусонні вітри субтропічної зони, почав своє повільне, але невідворотно злісне цілеспрямоване просування до вабливих його берегів Японії, по ходу й надалі не забуваючи безперервно насичувати своє чрево гарячою вологою поверхневих океанічних вод, неухильно та безперервно нарощуючи міць та набираючи чинності грізного, підступного та непередбачуваного супер-тайфуну...
--------------------
*каботажне плавання або каботаж - плавання виключно у водах економічної
зони СРСР або в акваторіях світового океану без права заходу в
іноземні порти.
*диспетчерська радіограма - РДО комерційного характеру.
*мастер - капітан на морському жаргоні (до речі, в перекладі з англійської
теж).
*дуга великого кола - найкоротша відстань між двома пунктами з
урахуванням опуклості земної поверхні; траєкторія шляху виходить
не пряма, а проходить по дузі.
*факсимільний апарат - радіотехнічний пристрій для прийому з ефіру за
допомогою радіоприймача на спеціальному електрохімічному
папері фотографій метеорологічних карт приземного аналізу
погодної обстановки на басейнах океанів, а також фотогазет
для екіпажу, що передаються за певними термінами береговими
радіоцентрами.
*км, ксм - умовні посадові позначення в радіолистуванні; км - капітан судна,
ксм - черговий диспетчер комерційного відділу пароплавства.
*коносамент - документ, що передається вантажопостачальнику, який
засвідчує право і готовність перевізника на транспортування його
вантажу; видається від імені капітана судна, як офіційного
представника транспортної компанії (пароплавства).
*переборка - стіна по-морському.
Продовження в Частині 3...............