Мореас Фрост
«ОКО» ДИЯВОЛА
На жаль, ми таки потрапили в «десятку» - точно влучили
в «око» підступного і жорстокого супер-тайфуну, причому
найприроднішим шляхом, без варіантів. Тепер, як кажуть,
«порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих».
Але, звісно, було б аж занадто песимістично називати нас
потопаючими. Випливли. Однак, ой, як же ми намаялися -
до непристойності занадто!
Частина 6. Пекельний Танець на Лезі Бритви
Прийнята мною наприкінці вахти, о третій годині і 23 хвилини ночі, карта погоди зафіксувала остаточну величину падіння тиску в епіцентрі бурі. Воно, порівняно з даними минулої карти, отриманої шість годин тому, не змінилося і залишилося на позначці 820 мілібар. Це означало, що наш монстр досяг-таки свого піку. Приводу для особливого оптимізму це не давало. Тайфун, накривши своєю ближньою периферією острови Алеутської гряди, різко скинув швидкість свого просування, дуже повільно переміщаючись далі, на північ, у бік найближчого з островів. А, по суті, він своїм епіцентром накочував на нас. Але це вже хвилювало остільки оскільки. Бо й того, що навколо нас відбувалося і раніше, нам було вкрай багато. Чому ж тут можна зрадіти, якщо за даними карти швидкість вітру в ближній стіні «ока», саме там, де ми зараз і перебували, досягла позначки 130 вузлів (240 км на годину)?! Або, якщо більш доступною для розуміння пересічними громадянами мовою, вітер у нашому районі лютував із постійною силою до 70-и метрів на секунду! За міжнародною шкалою це прирівнювалося до урагану, подумати тільки, силою в 16 балів! Перевіряти самі такої потужності вітер, виходячи назовні, ми вже давно не наважувалися ризикувати, фізично не могли, обчислювали за шкалою тиску на барометрі. Ну, а висоту хвиль ми самі визначали на око, і вони були не менше 25 метрів, а часом і більше. Загалом, ситуація виглядала вкрай переконливо, і було не передати, як тривожно на душі. Усе вищезгадане, зокрема й внутрішня інтуїція підказували, що найгірше у нас ще попереду. Хоча, чесно кажучи, конкретно, що там чекає на нас найближчим часом, ніхто, зокрема й наш досвідчений капітан, сказати не міг. Ось звідки і мандраж в організмі оселився, і тривога нікого не покидала.
- Сергійович, нагадай-но мені нашу точку!
Мастер уже поклав мою карту поруч із прокладковою і, увімкнувши локальне освітлення в штурманському відсіку, припав до неї, придивляючись, вивчаючи й уважно вчитуючись у зміст ремарок щодо нашого «суб'єкта», не забуваючи водночас утримуватися за стіл руками, щоб не «попливти» від нього під час постійного глибокого перевалювання судна з борту на борт та з корми на нос.
Штурман теж схилився над своєю картою.
- Широта 48 градусів 15 хвилин, довгота 179 градусів 27 хвилин східна. Це станом фактично на 03.00, з півгодини тому.
Змарнілим і давно неголеним обличчям мастера пробігла недобра гримаса болю, яка нічого приємного не обіцяла. І точно, озвучив свої похмурі думки.
- Ну, ось, як я і припускав... Значить, ми зараз, якщо не вже, то точно на підході до периферії центру бурі. Так, мабуть, чому бути, того, виходить, не минути...
Більше мені нічого було робити на мосту. Була четверта година ранку. Покинувши штурманську, я незабаром закрив свою вахту в радіорубці і перемістився до себе в каюту. Накопичена багатодобова втома підступно давала про себе знати, відчувалася потворна хвороблива нестійкість у тілі, що вже давно стала хронічною. Організм наполегливо волав про відпочинок…
... Як не старався я заклинити себе на ліжку спецподушками, але в якийсь момент мене таки викинуло з лону ліжка на палубу, відкинувши до вхідних дверей. Мабуть, зовсім уже круто жбурнуло нас на лівий борт. Схопившись, спробував знову закріпитися на ліжку (вже дуже хотілося спати, тіло мимоволі впадало в неконтрольований анабіоз, зовсім знесилився організм від загального недосипання й утоми), але не встигнув зануритися в дрімоту, остаточно відключитися, як знову «загримів» туди ж, до дверей, до того ж ще й головою зачепився не слабко.
- Та що ж воно таке?!... Матір чесна, ти дивися, що коїться!.. - чортихаючись, я перемістився на диван, який, на відміну від ліжка, завжди розташовувався впоперек судна, в моїй каюті - під прямокутного типу ілюмінатором, що виходив на лобовий бік житлової надбудови, і знову тяжко, але хутко задрімав, та що там, буквально зірвався в якийсь часовий провал...
... Пробудився я несподівано і, мабуть, доволі скоро, відчувши, що в прямому сенсі стою - це мене з дивана фактично натурально поставило на ноги. Причому відчутно різко. Це нас настільки критично кидануло - ґрунтовно поклало на правий борт. Сон або дрімоту, або як там ще можна було назвати подібне становище, з мене здуло в мить і геть-чисто.
«Нічого собі, ось це завороти!» - мимоволі, само собою пробуравилося в мозок.
Спочатку глянув на годинник, що висів на переборці. Був уже ранок, початок дев'ятої. Але тут я звернув увагу на надто вже явні, дуже схожі на сонячні, просвіти з боків спеціальної гнучкої шторки, якими зазвичай прикривають зсередини ілюмінатори лобової надбудови, щоб світло з кают не заважало штурманам оглядати обрій за курсом попереду пароплава. За повної темряви їм значно краще і надійніше проглядаються будь-які вогні зустрічних суден або берегової лінії. Уже давно в мене виробилася звичка завчасно, ще до наступу вечора, машинально опускати цю шторку. Вона накручена на спеціальний самозатягувальний барабан, що знаходиться всередині захисного кожуху, закріпленому над ілюмінатором, і, якщо треба, відтягується донизу і фіксується на засувку.
Так ось я вкрай здивувався, коли помітив тонкі і неприродно світлі смужки просвітів з боків шторки, характерні для проявів звичайної нормальної сонячної погоди. Але звідки ж тут узятися такій? Адже від самого виходу з порту нас супроводжувала непоказна денна сірість, а від учорашнього вчора, так і поготів, ледь не похмура сутінковість, а тут така незрозуміла ілюмінація зовні.
«Ти дивись! З чого б це раптом? Так не буває!..» - з почуттям непідробного здивування, але водночас і тривоги подумалося мені.
І я, потягнувшись до ілюмінатора, таки наважився раз-дізнатися, а що ж там за світло таке таємниче?.. Злегка піднявши шторку, з обережною цікавістю глянув крізь скло назовні.
Однак краще б я не відкривав її зовсім! Бо картина постала приголомшливо моторошна. І те, що довелося побачити, зараз же викликало у мене ґрунтовний шок.
На тлі абсолютно чистого, блакитного і безхмарного неба просто перед моїм поглядом на передньому плані злегка під кутом до лівого борту загрозливо підносилася своєю лякаючою громадою височенна стіна з водяного валу, яка витягнулася вертикально вгору з абсолютно гострою, ідеальною по горизонту лінією верхівки, що здавалася виточеним лезом бритви. І немов застигла, саме застигла. Завдовжки вона була з наш пароплав, а заввишки - вища за головну щоглу, що розташована на самій верхотурі житлової надбудови, і вже точно значно вища від міжтрюмних щогл судна, бо дивився я на цю водяну гору, точніше, на її ідеальний верхній зріз, високо задерши голову. Через її висоту, зрозуміло, сонце бачити я не міг, але його світлом був залитий, по суті, весь простір навколо. Колір ця дивна хвиля мала найчистіший, соковитий сапфіровий, що зачаровує. І що вже зовсім спантеличило і вразило мене - вся поверхня цієї неприродної, бутафорської хвилі була дивовижно гладкою, ніби відлитою з блакитного металу. І взагалі, весь простір моря навколо виглядав неприродно обтічно і якось казково нереально, немов це зовсім не постійно мінлива, звична своєю натуральністю, рухома, жива морська стихія, яка постійно змінюється, а в'язка кисельна маса, яка розлилася навкруги. Якщо чесно, то від такої незатишної і несподівано викривленої картини мені стало неймовірно не по собі. Навіть холодком жаху полоснуло по промежині. Я просто на мить уявив, як ця глибища-хвиля, що по-ісполінськи повстала, всією своєю масою зараз обрушиться на нас, ховаючи під собою. І, природно, подумав, що пароплав у цей момент перебуває десь в улоговині між хвилями. Але, забігаючи наперед, скажу, що все, що навколо нас загадково коїлося, було зовсім не так.
Зауважу, що мої оглядини і вражаючі колізії, які слідом за ними відбилися у свідомості, пронеслися в мені, напевно, навряд чи більше ніж за секунду, і від миттєвого страху, що накотився, одразу ж судомним рухом намертво прибив шторку на своє місце, затамувавши подих і рефлекторно з'їжившись, застиг у заціпенінні, покірно підготувавшись до найгіршого, що мало би відбутися в наступну мить...
Однак... минула не одна секунда, і навіть не три, а очікуваних дій і тим паче наслідків від передбачуваної мною атаки хвилею так і не було. Пароплав лише кілька разів хитнувся на кілі, мабуть, киваючи носом, піднімаючи й опускаючи корму, щоправда, відбувалося це в досить різких тонах. Мабуть, все ж таки щось таке незрозуміле, але динамічне творилося під нами, якісь сили діяли на корпус судна. Але я, природно, так нічого і не зрозумів. А незрозумілість у подібних неординарних обставинах незмінно породжує почуття занепокоєння, невпевненості і несвідомого страху.
Тут, природно, я намірився якнайшвидше піднятися на капітанський місток, а для початку, звісно ж, неодмінно зазирнути в радіорубку до начальника, щоб спочатку розпитати в нього про незрозумілі казуси поточної обстановки.
І щойно я про це подумав, і навіть зробив перший крок до втілення свого плану, як судно, таке в мене склалося враження, чиєюсь силою дуже швидко круто розвернуло і, піднявши носом, одночасно різко кинуло на бік, і мені довелося негайно за щось хапатися. На щастя, я умудрився зачепитися руками за невеликий виступ ліжка, так і провисаючи деякий час уздовж нього, відчуваючи ступнями лише повітря. Пароплав, ніби здибившись, став поплавком майже вертикально вгору. І ось так, пару-трійку секунд статично зависнувши, почав втискуватися кормою в безодню океану, проте корпус його так само скоро, як і здибився, так само різко, немов зіскочивши або зісковзнувши з чогось, набув майже горизонтального положення, хоча не раз здригнувшись при цьому, і погойдуючись на кілі, і перевалюючись з боку на бік одночасно... Я ж фактично навідмашку плюхнувся на палубу каюти. Але негайно, не встигнувши до пуття отямитися, не кажучи вже про те, щоб піднятися на зріст, мене різко відкинуло до дивана. Корпус судна знову прийняв вертикальне положення, але цього разу заривався у воду носом... Ці неприродні кульбіти пароплава взагалі ввергли мене в жах.
Буквально кілька відносно спокійних секунд мені вистачило, щоб гарячково вискочити з каюти і впурхнути у відчинені двері радіорубки. Але Сергія там не виявилося, хоча вахта його почалася з восьмої ранку і йшла повним ходом. Приймачі були ввімкнені на прийом, короткохвильовий передавач, теж увімкнений, спочивав у режимі очікування, тобто перебував у повній готовності до негайної передачі. Багато розуму не було потрібно, щоб здогадатися, що начальник поруч, на капітанському містку, і я теж пірнув туди ж, встромившись руками у вільні поручні з лівого боку від кермового пристрою, біля якого замість матроса стояв сам боцман.
І, треба сказати, я вчасно здійснив усі свої маневри, опинившись на «лінії вогню» в солідній компанії наших офіцерів-штурманів, які також стояли біля поручнів, усе біля тієї самої приладової групи біля лобових ілюмінаторів, звідки вигляд був - просто без коментарів - нервно приголомшливий, а якщо бути точнішим, то льодовий.
Я опинився поруч із Сергієм. І нам нашвидкуруч вдалося швиденько обмінятися деякими початковими цікавими враженнями.
- Серж, і коли все почалося?
- Та ось буквально перед твоїм приходом. Ти ще нічого не пропустив, по суті. А чого прискакав, тобі ж ще спати та спати?..
- Та який там сон?!... Заснёшь тут… Коли мене в один момент с дивана прямо на ноги поставило! З ліжка геть викидає, і подушки не допомагають! А що взагалі відбувається зовні? Введи в курс справ. Ось і штиль якийсь незрозумілий, неприродний навколо, вітру ж, дивись - нуль. А вода яка нереально ідеально гладенька навкруги... Аж заворожує, гадюка! Просто королівство кривих дзеркал! Але, дивись, які хвилі надзвичайні, зовсім незвичні і потворно високі, й плоскі якісь!..
- Мастер сказав, що в зону «ока» тайфуну зайшли, а все те, що ми зараз спостерігаємо і на собі випробуємо, - це початок так званої хвильової штовханини.
А почалася, точніше, тривала та-а ка!... відчайдушна м'ясорубка!.. Бідний і нещасний наш пароплавчик! Він і гнувся, і стогнав, а часом пижився і кректав, і пірнав, і здіймався раптом, і гвинтом відчайдушно свердлив повітря, коли заривався в безодню носом, то кормою йшов під воду свічкою, і багато чого ще їм витворялося страшного і важкоз'ясовного. Немов чиясь сила, дуже могутня, вирішила випробувати пароплав на міцність, а заразом і нас. А загалом зовні навколо панувало натуральне божевілля! Хвильове стовпотворіння! Якщо кількома словами, то творилося там справжнє ПЕКЛО! Причому ідеальне пекло. Але, що цікаво, мерзотно красиве за своєю витонченою підступною досконалістю.
Далі на містку було, прямо скажу, шумно. Ні, не від дозвільних, пустопорожніх розмов або, чого більше, розв'язного цькування моряцьких байок. У такій обстановці такого і в голову нікому не змогло б прийти. Навпаки, всі були гранично серйозні й зосереджені. Тут точилася справжня професійна боротьба за живучість судна, іншими словами, за натуральне виживання всіх нас в умовах, ще ніким на собі не випробуваних і навіть ніким не описаних ні в яких морських підручниках. І це була колективна «гра» злагодженого ансамблю мореплавців у складі всього штурманського цеху проти сил шаленої стихії, що розгулялася. А мені так здається, проти самого Диявола. Ну, а в ролі диригента, само собою, на капітанському містку виступав сам капітан. Саме постійно звучні наказові команди мастера до виконавців його волі надавали всім нам відчуття реального часу і виразності нашої присутності на зачаровуючій сцені цього театру ірреальності.
Скромне позначення в штурманській рубці мене і Сергія, і то лише у фрагментарній фазі цього незабутнього екшену, від якого аж холоне в душі, було суто статистичним, продиктованим лише природною цікавістю. Але ця «гра» в натуральну «російську рулетку» реально коштувала того, щоб її зафіксувати на власні очі. Вона цілком захоплювала дух, часом зачаровуючи граціозністю і одночасно грандіозністю на власні очі відчутних і постійно мінливих, як у дитячому калейдоскопі, божевільних картин, збивала подих підступними непередбачуваними витівками безпристрасної стихії, дзвеніла надривною струною відчуттям смертельної небезпеки, яке щомиті витало у повітрі, впорскуючи в кров адреналін і немилосердно викачуючи з присутніх нервовий потенціал. Адже гігантською «сценою» для цієї вселенської вистави слугувала, як скоро з'ясувалося, 70-мильна зона «ока» супер-тайфуну - його епіцентру. А це, як виявилося, не жарти зовсім.
Так, як ми і передчували, незмінно дотримуючись морського правила, слідуючи під хвилю, не уникнути нам було очного побачення з цим страшним місцем. Мабуть, чиєюсь суворою рукою так було накреслено нам на небесах.
Але ось перша дія вистави почалася!
- Машина - містку! - це другий штурман за указом мастера напружив механіків.
- На зв'язку! - голос стармеха.
- Буде спекотно. Глибокі реверси неминучі, будьте готові до всього! Сподіваємося на вас...
- Машина вас зрозуміла. Зробимо все можливе...
- І неможливе теж, Георгійовичу!..
- Вікторе Олександровичу! - капітан повернувся до старпома. - Терміново викличте по трансляції двох матросів на місток і негайно організуйте невсипущий контроль аж до патрулювання нижньої і головної палуб надбудови на предмет цілісності ілюмінаторів у каютах і особливо на камбузі! Ми вже не раз пірнали кормою...
Мастер продовжив розставляти свою гвардію на «шахівниці».
- Четвертий помічник - стати на лівий борт містка ближче до ілюмінатора заднього виду, третій - те ж саме - на правий. Завдання - відстежувати й миттєво повідомляти про виникнення, стан, кількість і напрям руху хвиль із кожного борту по траверзу і зі свого боку корми! Старпом - спереду по курсу судна! Другий - озвучити команду по судну: «Усьому екіпажу надіти рятувальні жилети, і перебувати в них постійно!». І відразу ж стати до телеграфу! - і вже більш тихим голосом. - До речі, і нам усім варто було б теж одягти їх...
Так що ж це за чортівня така - штовханина ця проклята?!... А ось феномен цей на практиці, виявляється, дуже навіть страшний. І механізм його абсолютно незрозумілий і смертельно небезпечний своєю винятковою непередбачуваністю. Виявляється, ефект штовханини в «оці» тайфуну - це спонтанне самоутворення хвиль на поверхні океану фактично з нічого, з нізвідки. Ніхто не знає. Загадка. Ось, приміром, зараз іде пароплав більш-менш рівним простором, і раптово, невідомо за яким законом, ні з того ні з сього перед ним, або поруч із ним, а то й під ним із поверхні моря починає виростати погана гора води. Або не одна, а, припустімо, дві поруч, одна за одною або з обох бортів одночасно. Або ззаду... Причому вони практично не рухаються, можуть узагалі стояти, а можуть і рухатися, але зовсім повільно, ніби знехотя - вітру-то зовсім немає, гнати їх кудись нікому. Але можуть так само раптово, як і з'явилися, раптом, немов за помахом чарівної палички, миттєво зникнути в нікуди, сховатися назад, чи що, скластися, щоб вистрибнути десь в іншому місці, а може, і на тому самому... Такий ось дивовижний театр абсурду! Але іноді вони зустрічаються, нехай і повільно - дві самотності - груди в груди. Тоді спалахує справжній феєрверк непростих бризок. Махини-то зовсім не жартівливі. Стільки енергії в пучку! І потім самі ці хвилі зовсім незвичайні. Це не ті - океанські, пологі - до 150-и - 200-и, а то й більше метрів біля їхнього підніжжя, хоч і теж бувають не такими вже й дрібними за висотою, як ми могли в цьому переконатися на власній шкурі, до того ж із улоговинами між сусідніми хвилями. Тутешні - абсолютно специфічні, ні на які інші хвилі не схожі... Дивовижні, ніби якісь бутафорські. Вузькі за товщиною і дуже гостро витягнуті догори, немов якась невідома сила прихопила за комірець шматок океану і потягнула його високо вгору... Або, припустімо, узяли низку звичайних хвиль, і, немов гармошку стиснувши, сплюснули, спресували їх. І тоді вони, звісно ж, одразу витягнувшись, пристойно підросли заввишки. Тому-то вони тут такі високі, гострі й потворно круті. На їхній схил, як не старайся, ні в життя не видертися... Тим паче вони в півтора-два рази вищі за звичайні океанські. Та й немає сенсу на них підійматися, пароплав просто скотиться донизу під власною вагою. Тобто від них треба лише ухилятися, лавірувати, обходити їх. За можливості, звісно. І звичних улоговин між ними просто не існує. Ніби з рівного майданчика виростають. Ні, ці дивні хвилі якогось іншого походження... Так і свербить язик, сказати - позаземного!
Але не за їхньою висотою криється небезпека для нас. Тим паче що вони, загалом-то, стаціонарні або тихохідні. Уявіть собі на хвилинку, що чітко під серединою і якраз впоперек корпусу судна раптом надумала зорганізуватися така ось шалена хвилька... Або, приміром, їх дві виповзають - під кормою і носом судна одночасно, піднімаючи його... І що тоді?... А багато розуму не треба - тут же пароплав переломиться, склавшись під своєю вагою навпіл! Гарний сценарій?.. Ось і я тієї ж думки. Точніше, про такий трагічний, у повному сенсі утопічний результат навіть думати не хочеться. А ось жити дуже хочеться...
«Ну за які гріхи і ким нам такі муки відміряні? За що не людські жорстокі випробування послані? Господи, збережи нас і помилуй!» - напевно не в одному мені подібні думки народжувалися в ті грізні немилосердні години нашого буття...
... - З лівого борту кутом до корми в 40 градусів три хвилі! Дистанція - кабельтів (186 метрів)! Позначення руху в наш бік! - четвертий помічник відреагував.
- Рівно за курсом - дві, дистанція - у півдовжини корпусу, поки стоять, - слідом старпом відгукнувся.
- Відмінно, бачу. Стоп машина!
Через секунду.
- Повний назад! Право на борт!
Судно затремтіло, гасячи інерцію, потихеньку відвалило вправо. Але тут, як з-під землі, над правим бортом почала здійматися гладка стіна води. Нас поклало на лівий борт мало не до горизонту. У цей час хвилі, що були спереду, кудись поділися.
- Ти подивися, що творять! Ліворуч на борт! Середній уперед!
Тут же протринькав свою чергову кумедну мелодію телеграф*. Судно з дещо піднятою кормою, черпаючи носом воду, повільно відлипло від нежданої хвилі.
- Повний вперед!
Ми старанно тікали від хвилі, що небезпечно нависла, але стояла струнко, на повних обертах. Але чи далеко тут втечеш від чергового лихого випробування?
Знову четвертий відгукнувся.
- Праворуч 45 до носа чотири поспіль, два кабельтова (370 метрів) дистанції, відчутно рухаються!
- Ліворуч три по траверзу, дистанція кабельтів (186 метрів), стоять, - інформація від третього занепокоєння не викликає.
- Курс ліворуч 40! Обійдемо їх! - мастер відреагував зраділо.
- За курсом - дві, дистанція півтора кабельтових, майже стоять! - старпом долучився до переклички.
- А-а, ч-чорт, яка прикрість, у капкані, і вправо не встигаємо проскочити!... Вузькувато... Пробуємо назад! Стоп, машина! Повний назад!
Знову тремтіння від реверсивного ходу. А тут і зліва хвилі тихенько підкрадаються. Щоправда, просто на очах із трьох - дві присіли, лише одна залишається, але вже дуже висока, і від цього не легше, бо майже впритул підійшла до борту. Тут же з протилежного, правого борту, на тобі, отримай!.. вималювалася красуня, нічим не гірша за ту, що підкотила зліва! Ще секунда, друга і... дві сволоти змикаються над нами у своєму злочинному танці смерті!..
Хочеться тут зробити паузу і набрати більше повітря. Бо такого потужного струсу, який довелося випробувати корпусу нашого судна, я не пам'ятаю з його приймання. Та взагалі не пам'ятаю коли б то ні було! Навіть нема з чим порівняти! Перше, що спало на думку - що пароплав просто розвалився на шматки. Ніби гігантськими кувалдами його з обох боків грандіозно шибанули! Так ще й масою своєю навалилися зверху! Тут напевно і скрип, і стогін шпангоутів, і струс щогл, ну і житловій надбудові зовсім не слабо дісталося. Пароплав до самих верхніх ілюмінаторів, по суті, під водою. Цікаво, як там наші рятувальні боти почуваються, чи все вони пережили? Чи цілі?!...
Коли, наче добрий підводний човен, пароплав, нарешті, під-сплив на поверхню (ось він - золотий запас плавучості в дії!), озирнулися... Так, що цікаво, на місці опинилися наші цінні плавзасоби! Слава Богу! Але от чи реально цілі?.. Ще питання. Але все одно зраділи. Браво! Хоча радіти зовсім було ніколи. «Гра» в кішки-мишки продовжилася. І не припинялася вона ні на секунду. Ось тільки коли ж прийде їй кінець? Цього нам ніхто сказати не міг у той момент.
Треба тут зауважити, що хвилеутворення пачками, по кілька штук одразу з різних боків було характерним для початкової фази нашого проходу «оком» тайфуну. У міру нашого заглиблення з його периферії ближче до центру, штовханина звелася до непередбачуваного вискакування одиничних хвиль. Ось тільки здіймалися вони з безодні океану значно частіше і спритніше, буквально вистрілюючи вгору, а отже, це було ще більш небезпечним і підступним для судна. Зросла спонтанна ймовірність елементарного перекидання судна якоюсь хвилею, що невдало піднімається під корпусом, або несподівана поява її в безпосередній близькості від нас. І це було рівнозначно ходінню мінним полем. Пройдене групове хвилеутворення видавалося нам навіть більш гуманним щодо судна, якщо, звісно, доречно так висловлюватися, хоч і віддавалося часом нелегкими наслідками для нас. Бо залишалася хоч якась, якщо і не передбачуваність, то хоча б мінімальний ступінь свободи для маневрів. І, головне, часу озирнутися і для ухвалення подальшого рішення було більше. Але про що це я почав шкодувати, якщо нам у будь-якому разі належало ще раз пережити початкові принади ближче до виходу з цієї гидотної зони? Звичайно, за умови, що доберемося до неї. А поки що ми рухалися в положенні сліпих кошенят - чуємо-бачимо хоч трохи вільний простір і поспішаємо скористатися ним, додаючи обертів машині. Ось так і вивертаємося, виляючи в різні боки. І тут вже зовсім не до генерального курсу.
Але, кажуть, немає однієї біди, не приходить вона поодинці. А в нашому незавидному випадку так і поготів... Та й за законом жанру неодмінно мала статися якась паскудна капость. Слід було її очікувати. І ця гидота-капость, як завжди, підкралася несподівано. А потенційна загроза життю для пароплава була, як ніколи надзвичайно велика і близька, буквально відчутна.
Минуло, напевно, близько двох годин нашого напруженого протистояння зі злісними силами природи, як раптом на місток заскакує, накульгуючи, скуйовджений і вкрай мокрий матрос, який ніс чергування на головній палубі всередині надбудови.
- На камбузі зірвало ілюмінатор із заглушок, впресувалася дуже велика кількість води! Мене самого мало не угробило!..
- Місток машині! Що там у вас відбувається? У нас тут два водоспади неабияких утворилися! Заливає, буквально потоп! У нас що, проблеми з'явилися?!...
- Не панікуй, Георгійовичу, поки лише ілюмінатор на камбузі видавило. Перше - у терміновому порядку всіма можливими засобами починай відкачування води! Плавучість* на очах втрачаємо! І друге - у зв’язку з першим - якнайшвидше організуй зварювальну команду і особисто проконтролюй хід робіт! Законопати цей ілюмінатор залізом до бісової матері, і чим швидше, тим краще! Чергову подачу води звідти пароплав не переживе!
- Усе зрозуміло! Відкачування води почали відразу ж, негайно займемося глушінням ілюмінатора!
- Скільки приблизно води зайшло?
- Поки складно сказати, вже кубів 30 за борт винесли. Усі насоси задіяні. Пізніше повідомлю дані щодо загальної кількості. Усе, біжу!
- Бог на допомогу!
... Звісно, це тобі не в тепличних, академічних умовах зварюванням займатися! Можна сміливо казати, тут на наших очах у найдикіших умовах супер-шторму наш зварювальник Анатолій і його помічник, плотник Дмитрій, справжній подвиг здійснювали. Ну і, зрозуміло, фортуна повернулася до нас своїм найкращим боком. Встигли хлопці благополучно заварити нещасливий отвір. Але ж якби в цей момент пароплаву довелося знову на деякий час стати поплавком - увійти кормою в безодню... і все!... миттєва смерть добрих хлопців, гідних сім'янинів, годувальників знову ж таки. Ну, і нову, чергову, можливо, вже смертельну порцію води ризикували би получити.
Скільки разів уже корма під воду йшла, важко порахувати. Але ось в один далеко не прекрасний момент не витримала напору металева заглушка. А, точніше кажучи, один із чотирьох баранчиків, на який вона закривалася, ймовірно, з внутрішнім брачком виявився. І не втримав потужного тиску води. Це все, звісно, пізніше визначиться, коли по приходу в базовий порт «рани» рахувати будемо. А поки що показовим є сам факт: за той десяток секунд, що пароплав перебував на дибках, стоячи свічкою, пішовши кормою під воду, в цей нещасний квадратний ілюмінатор встигло запластуватися близько 80-и тонн води одномоментно! Пристойна кількість! Для нашого позамежного завантаження - вельми критичне. Можна лише приблизно уявити собі, з яким шаленим напором у такий незначний отвір втискувалася вода і мчала далі по приміщеннях!.. При цьому виявилося повністю зруйнованим, виведеним з ладу, по суті, все обладнання камбуза, а це переважно електрообладнання, а водяним потоком винесло по двоє дверей із кожного боку виходу з камбуза в кают-компанію та їдальню команди, які розміщені на різних бортах судна, пошкодивши водночас усі столи там. Далі вода поперла вниз, по дорозі накоївши чимало справ, наостанок навіть погосподарювавши в каютах команди, доки, спускаючись палубами нижче, нарешті, досягла машинного відділення...
То-то в нас у радіорубці в момент, коли критично свічкою стояли, напруга живлення різко коливалася. Адже на камбузі від лавини води, що пронеслася, сталося потужне коротке замикання. А це вже серйозна аварія в господарстві електромеханіка. І автоматика відразу перевела живлення всього судна на резервний дизель-генератор.
Слава Богу, це був останній форс-мажор цього божевільного переходу!
Одразу після аварії, що сталася на камбузі, ми з Сергієм спустилися з містка до нього в каюту і вже там перечікували останню годину проходження зони поодиноких хвиль, і їхньої групової вакханалії, що прийшла їй на зміну. Просто міцніше закріпившись, понуро сиділи з ним в очікуванні кращої долі, вже абсолютно ні на що не реагуючи. Обох охопив стан якогось отупіння і цілковитої апатії та байдужості до всього. Ми навіть останню добу через стреси нічого толком не їли. Нерви розворушилися. Але зараз удвох нам було хоча б не настільки болісно і нудно дико, як якби сиділи десь на гордій самоті.
- Серж, але ж ми з тобою досі так і не вдягнули рятувальні жилети... - із тихим сумом видав я.
- Слав, а толку-то з них... Якщо не дай бог загримимо оверкіль, яке це матиме значення? Усе одно миттєва смерть. Та нехай хоч і винесе тебе якимось дивом на океанський простір, скільки протримаєшся в тій воді за її п'яти градусів температури? А сподіватися залізти в рятувальний пліт, що відірвався від пароплава, за такого потворного шаленства хвиль - порожня витівка - все одно, що автомобіль виграти в лотерею... Не встигнеш догребти до нього...
Чотири години поспіль загадковий і непередбачуваний епіцентр бурі озвіріло терзав і мучив багатостраждальне тіло нашого відчайдушного пароплава. Чотири години божевільних випробувань на міцність заліза і наших змучених тіл і душ. Чотири години - у повній владі дивовижної і витонченої за своєю підступною непередбачуваністю стихії, що змушувала щомиті перебувати в підвішеному стані, часом на межі, на самому кінчику леза - між небом і водою...
Усі з полегшенням видихнули, коли з'явилися, нарешті, перші ознаки вітрової активності - знову ми входили в бурхливу стіну «ока» тайфуну з протилежного його боку, але вже не в найнебезпечнішу його чверть - нижню ліву. І знову все закрутилося за вже знайомими нам законами звичайної штормової стихії. Так, погодні умови ні до біса мерзенні. Знову ревучий океан з його громадами вже не тих, бутафорських, а справжніх гігантських хвиль-велетнів. Все навколо всіяне сизою піною. Вітер, зриваючи гребені, несе водяний пил, видимість - ні до біса! Але як же ця картина нас приємно тішила!.. Адже найстрашніше, по-справжньому смертельно небезпечне залишилося вже там, позаду! Та й хвилі, нехай і велетні-вали, йдучи з боку корми, щохвилини відганяли нас все далі й далі від того каламутного страшного пекла, що біснувалося!..
fm т/х юрій савінов 256/10 37 19/10 1400 =
вельми термінова радіо владивосток чзм кашура =
пройшли крізь око тайфуну кома вийшли генеральний курс дому крапка вітер 40 метрів хвиля близько 20 крапка стан судна кома вантажу задовільний кома екіпаж здоровий крапка подробиці рапортом приходу =
км локотаєв
Скажу відверто, ось такого оптимістичного плану радіограми я готовий передавати хоч щогодини! Та що там годину, хоч кожну хвилину! І навіть не по одній!..
----------
*Телеграф - або машинний телеграф - пристрій для дистанційного
передавання команд із рульової рубки в машинне відділення про
зміну режиму роботи суднової силової установки і передачі
відповідей про виконання команд.
*Чиф, дід - старший помічник і старший механік, відповідно, на морському
жаргоні.
*Плавучість судна - здатність навантаженого на певну вантажну
сезонну марку судна залишатися на плаву.
Продовження в Епілозі.............