... Уже добігала кінця поточна доба, коли на борт піднявся лоцман, і пароплав, давши прощальний гудок, відвалив від причалу терміналу. Попереду судна, супроводжуючи, як і під час заходу в порт, ішов крихітний буксир, потужним прожектором висвітлюючи собі і нам шлях далеко попереду. Він і забере на виході з річки лоцмана на свій борт.

       Виходити глухої ночі з незнайомого іноземного порту зазвичай завжди не дуже весело, пристойно тривожно. Навіть, можна сказати, неприємне відчуття долає, коли пароплав, ідучи в море в темряву, ніби, справді, розчиняється в темряві. А до того ж його зустрічає бурхливо кипляче, штормове, лякаюче море. Але не стояти ж в очікуванні ранкової зорьки повністю готовому до відплиття судну, тим паче валютою оплачуючи дармову погодинну стоянку біля причалу. І так мимоволі непристойну лишку проторчали в порту не по справі через негоду. Уже майже півдороги до дому можна було спокійно здолати за той час, поки всі великі й дрібні дощі тут перечікували.

       Але в будь-якого пароплава, і неважливо, чи то день, чи ніч, завжди є свої очі та вуха. Очі - це дві радіолокаційні станції, скорочено РЛС або, для зручності, просто локатори, які стоять на капітанському містку симетрично, з різних його боків. Для стислості і в просторіччі їх по-іншому називають радарами. Вони видають оглядову картинку всієї обстановки навколо судна, що йде, аж до відстані 50-и миль радіусом. Це круто! І неоціненно для штурманів, які ведуть судно. Особливо в нічний час. Або навіть удень, коли щось, наприклад, у вигляді туману, не дає можливості візуального спостереження за навігаційною ситуацією. Бо, не дай боже, запросто можна зіткнутися з якимось зустрічним плавзасобом або напоротися на будь-що в непроглядній пітьмі або в умовах обмеженої видимості. До того ж звивистою річкою йдемо, уздовж країв млявих берегів, нічим не освітлених, а ще, буває, й острови зустрічаються на шляху. І вночі русло річки і всі можливі перешкоди на шляху не дуже-то проглядаються, як удень, хоч у десять біноклів у них п'ялься. Тож без такого всевидющого приладу, як радар, сучасному судноводієві не обійтися ніяк, тим паче, коли судно просувається річковим фарватером. А так весь-весь навколишній простір відбивається на екрані такого локатора.

       Однак, взагалі-то, у звичайному режимі переходів від порту до порту, як правило, достатньо роботи й одного з них. Це коли судно у відкритому морі або океані слідує. І то вмикається лише короткочасно, так, для генерального контролю за обстановкою. А, припустімо, коли проходить у вузькостях якихось, або протоках, або інших напружених судноплавних місцях, то неодмінно обидва радари задіюються. Про всяк випадок. А раптом щось трапиться з одним із них... Тоді другий прилад підстрахує. Це, наприклад, під час розходження із зустрічним судном в умовах обмеженого простору або видимості. І настає справжнє горе для судноводія, якщо не дай боже в незручний для них момент з ладу вийдуть один за одним одночасно обидва радари. Таке хоч і вкрай рідко, але трапляється... Як кажуть, за законом підлості...

       А ось вуха пароплава вже довгий час на морі - це самі радисти. Без них пароплав - мертвий. Або як людина без рук! Жоден капітан за жодних обставин не наважиться вивести судно не те, що в якийсь там навіть короткий перехід із точки А в точку Б, нехай навіть мізерно крихітною буде ця відстань, а навіть не наважиться на зовнішній рейд припортової акваторії вийти. Адже на морі і з самим морем не жартують. Трапитися може все, що хочеш і не хочеш, і в будь-який момент. А хто ж, як не радисти, є тією самою сполучною ниточкою між судном і рідним портом у будь-якій точці світового океану? А, головне, як обійтися без тих самих прогнозів погоди, які вони регулярно приймають по радіо, втілюючи крапки і тире азбуки Морзе в літери і слова, і вже тим паче, коли йдеться про планування безпечних маршрутів океанських переходів і прокладається генеральний курс судна? Тут без синоптичної картинки на басейні, яку масштабно можна охопити тільки на спеціальній факсимільній метеорологічній карті, ніяк не обійтися. Її теж здобувають радисти з ефиру за допомогою своєрідного обладнання - факсимільного апарата - «ФАК-П» зветься. Ну і, звичайно, тут без радіоприймача ніяк не обійтися. На спеціальному великого формату електрохімічному папері під час прийому відповідного радіосигналу на його поверхні виводиться малюнок із місцерозташуванням на даний момент часу всіх атмосферних збурень, що панують на приземному, поверхневому рівні над певною територією земної кулі. Там усе чудово видно, ніби з космосу дивишся на землю. Усі «вихори ворожі» перед твоїм поглядом. А ті, що особливо важливі з метеорологічної і, відповідно, стосовно морських справ, з навігаційної точок зору, подано навіть з їхнім приблизним кількагодинним очікуваним прогнозом. Наприклад, ті ж тайфуни. У наш час тільки круглий ідіот або занадто самовпевнений мореплавець буде лізти напролом і буром, незважаючи на принагідні обставини і без урахування постійно мінливих умов мореплавання. Інакше можна легко вдряпатися в серйозні неприємності, а то й халепи, що мало не покажеться!.. Але ж можна і не вдряпатися... А, приміром, спробувати обійти центр небеспечного циклону, своєчасно відвернувши вбік, або перечекати його проходження, припустимо, сховавшись у «тіні» попутного острова, за його підвітряними берегами. Загалом, звести всі можливі ризики до нуля, ну, або хоча б до мінімуму. Але це в тому разі, якщо у тебе на руках є така розумна карта погоди. Ось тоді капітану спится набагато спокійніше. Ну, і, зрозуміло, всьому екіпажу, відповідно, теж...

       Найточніші, найдокладніші і дуже зручні для мореплавства карти погоди в усій північно-західній акваторії Тихого океану, а, значить, і для нашого шляху проходження, передаються японським метеорологічним центром. Даються ці карти через кожні шість годин. І після виходу з будь-якого порту цього басейну плавання наш святий обов'язок - незмінний завчасний прийом цих найцінніших «метеошпаргалок» для капітана.

      Так от, прийнята нами напередодні виходу з Портленда карта погоди зовсім не потішила нас із Сергієм і, природно, хвацько «підбадьорила» нашого шановного кепа. Точніше, навіть не підбадьорила, а, скоріше за все, внутрішньо розлютила.

       Лише тільки окинувши поглядом найсвіжішу карту, що лежала на нашому столі, ще вологу, підсихаючу, він, проте, цілком пристойною мовою охарактеризував поточний момент.

       - Це - цілковита дупа, хлопці!

      Ми були з ним повністю солідарні. Бо на карті навіть на віддалі від нашого місця перебування не виявилося жодного більш-менш порожнього місця, щоб без «павуків»-циклонів. Вони йшли широким і щільним фронтом, один за одним, нашим передбачуваним шляхом, як у купі, так і окремо, підпираючи і підганяючи один одного, заполонивши собою фактично всю акваторію північної частини Тихого океану.

    Наиболее точные, подробные и очень удобные для мореплавания карты погоды по всей северо-западной акватории Тихого океана, а, значит, и для нашего пути следования, передаются японским метеорологическим центром. Даются эти карты через каждые шесть часов. И по выходу из любого порта этого бассейна плавания наша святая обязанность – неизменный заблаговременный приём этих ценнейших «метеошпаргалок» для капитана.

       Навіть на підході до виходу з гирла річки Колумбія, ми відчули недобрий подих океану. Втім, стоячи ще біля причалу, погода явно розбурхалася, граючи солідним вітром. Але для суші - це всього лише вітер, нехай і не слабкий. А ось в океані це до того ж і чималої висоти хвилі. Як же без них за такого вітру? А він виявився близько 20-и метрів на секунду, а поривами іноді й більше. Це тут, на суші. А в голому океані, на широкому просторі, природно, вітерець цей очікується значно сильніший. Уже тільки це нікого не могло тішити. Значить, хочеш - не хочеш, доведеться йти крізь безперервні шторми. Адже всю цю негоду перечекати, десь відсидітися на якорі за якимось укриттям в цю пору року можна і не сподіватися. Тихого океану в близький час явно не передбачається. Такі реалії.

       Звісно, можна було приспуститися донизу, на південь, проігнорувавши рух «дугою великого кола», яким ми й ішли сюди, у Штати... І це було б цілком логічно. Саме так і слід було б опускатися південніше за таких недружніх обставин, що складаються... От тільки якби не одне АЛЕ. Воно було дуже жирним і вкрай красномовним. Над Японією, точніше, на схід від неї розправляв свої довгі кострубаті й не дружні щупальця потужний тайфун. І вже не просто тайфун, а, як ми пам'ятаємо, супертайфун з постійно поглиблюючим тиском всередині.

       Це було помітно з порівняння з попередньою картою, прийнятою нами до цього терміну. Тоді тиск у ньому був 920 мілібар. Зараз він становив уже 900. І за прогнозом він підтримував тенденцію до більшого заглиблення. До того ж рухався цей монстр вже дуже якось нерішуче повільно, але неприємною для нас траєкторією - природно, на північ-північний схід. І тому південний шлях для нас був ним рішуче й однозначно відрізаний.

       - От же свинство яке натуральне! - майстер ткнув пальцем у центр тайфуну на карті. - Нам нічого не світить, як рухатися тим самим шляхом, що й прийшли. Не потикатися ж у пащу до самого диявола! Із двох зол обирають менше. Ну, що ж, наблизимося до Алеутів, а там знову ж таки озирнемося. Якщо що, то хоча б сховаємося за островами, перекантуємося, перечекаємо трохи...

       Слова пригніченого реаліями мастера, звісно, не додали нам оптимізму. І весь перебіг подальших подій з лишком підтвердив його внутрішні побоювання і сумніви за подальшу долю нашого пароплава, які хоч безпосередньо і недомовлені нам, але явно зловісно зависали навколо невтішного прогнозу, що красномовно позначився на цій невеселій метеокарті-передрікательниці.

      - Ну, що ж, хлопці, ви тепер зрозуміли, як ми підемо... Попрошу брати будь-які словесні прогнози щодо нашого шляху проходження звідусіль, де тільки можливо, ну, а про карти, само собою, я вже мовчу. Тепер уся надія на вас... - майстер втомлено зітхнув, згріб зі столу горезвісне погодне онучіння і, зовсім не чекаючи нашої відповіді, покинув радіорубку.

       Незважаючи на вже пізню годину, навряд чи хто з екіпажу спав. Бо тільки нещодавно американська портова влада покинула борт судна. Зазвичай, і нас про це сповістили, вона здійснює обхід по каютах з ідентифікацією особи за паспортом моряка. Цього разу перевірки такої не було. З радянських моряків попит незначний. Народ - не в приклад іншим націям, дисциплінований. І американці прекрасно про це обізнані. Тому, ймовірно, і запопадливості особливої щодо нас не виявили.

       Трохи згодом по судновій трансляції прозвучала команда з містка.

    - Увага екіпажу! По судну оголошується штормове попередження! З раннього ранку після виходу в океан очікується посилення вітру до 6 - 7 балів при висоті хвилі до 8 метрів. Прикрити і задраїти ілюмінатори на металеві заглушки, також задраїти всі вхідні двері в надбудову. Майно в каютах і за своїми завідуваннями закріпити по-штормовому! Вихід із надбудови назовні - виключно з дозволу капітана!

      Практично вихід з річки і за 12-мильну зону американського узбережжя зайняв темний час доби. І відкриття радіостанції на режим радіообміну припало на ранкову зміну начальника. Йому ж дістався і весь обсяг відхідної інформації на передачу. А я відпочивав цю ніч ще у звичайному, береговому режимі.

      Океан зустрів нас, як і очікувалося, чималим шквальним вітром і надмірно пристойним хвилюванням. До того ж небо затягнуте щільною пеленою нездорового кольору, сірою хмарністю з дощем, що часом проривався. Але для нас, гранично завантажених, різкої хитавиці не спостерігалося. Йшли досить жваво, по суті, підганялися хвилями, вітер грав майже в спину. У принципі, звичайна штормова погода. Не вперше. Зрозуміло, хвиля докучала, але поки було терпимо.

    Хоча штормові нюанси вносять у повсякденне життя свої неприємні моменти, зокрема під час прийому їжі. Але обід гарячий був, як тому і належить, за розкладом, і в повному обсязі. Це тішило. Під час хитавиці на столах буфетниця зазвичай піднімає підстрахувальні бортики. Але тільки вони не рятували рідкий вміст у тарілках від переливу. Звичайно, якщо зазіваєшся... Тоді доводилося тарілку з супом часом утримувати в руках у висячому положенні. Житлова надбудова судна знаходилася в самій його кормовій частині. І коли корма потрапляла в чергову улоговину хвилі, при цьому присідаючи, хоч і відбувався цей рух відносно плавно, як на гойдалці, зате опускання вниз відбувалося з пристойною амплітудою. Тому створювався своєрідний секундний ефект, що скидається на невагомість, помітно полегшуючи тіло. Палуба ніби губилася з-під ніг. Здавалося, що при цьому навіть столові прибори злегка піднімаються над поверхнею столу. Ось так, лавіруючи вмістом тарілок, і трапезували першою стравою. З другою було вже незрівнянно простіше. І можна було вже без перешкод приймати їжу безпосередньо зі столу.

      До кінця другої доби переходу погодні умови посилилися. Увійшли в сферу дії чергової парочки глибших циклонів. І якось досить різко змінився і напрямок вітру. Він уже не підганяв нас, а, навпаки, пригальмовував. Йдучи до хвиль під кутом, часом неприємно підловлювали їхнє недружнє до нас ставлення - хронічні поцілунки ніяк не можна було назвати любовними, коли ми не встигали вписатися в ту саму синусоїду плавного перевалювання корпусом через чергову хвилю. Їхній динамічний вплив ударом по вилиці приводив у здригання весь корпус судна. Особливо вражаючим був вид із капітанського містка. Ніс судна просто-таки тріпотів, як крила метелика. Та й хвиля пішла вже далеко не та - вважай, з десяток метрів точно - з пристойний триповерховий будинок! І на ці гори доводилося кожен божий раз здійматися пароплаву. А ось іноді не вписувалися в їхній ритм, скоріше, це вони самі порушували сувору пропорцію. Ось тоді ми й отримували від них пристойного ляпаса. І, мені здається, пароплаву це було боляче...

    Але, тим не менш, ми поступово, але невблаганно наближалися до Алеутської острівної гряди.

      Чергова прийнята нами карта погоди, дуже навіть насторожила капітана, якщо не сказати, неабияк схвилювала. Річ у тім, що наш супертайфун, який «сидів» деякий і доволі тривалий час у своїй засідці, ні з того ні з сього раптом різко пришпорив свій біг, уже давно відірвавшись від берегів Японії. Причому розвинув при цьому несподівано спринтерську швидкість пересування - аж до 50-и вузлів, вважай, 90 кілометрів на годину. Та він, порівняно з нашим черепашачим ходом, просто летів! Во, наскільки розкрутилося його спіральне колесо! До того ж він, одного разу переродившись (біля берегів Японії, коли стояв у задумі), навіть поглибив тиск у центрі - тепер він став іще більш загрозливим - 880 міллібар! А це вже зовсім не жарти! Це ж жахливий вітер у «стіні»* його «ока» - аж ніяк не менш як 70 метрів на секунду, або 250 кілометрів на годину! Можна тільки чисто гіпотетично уявляти собі, яку страшну висоту хвиль на поверхні океану цей монстр може генерувати в сфері свого панування!.. Найнеприємніше, що напрямок його руху був з орієнтацією явно в наш бік. І що ще гнітюче насторожувало, так це його прогнозована тенденція на ще більше зниження тиску!

       Після нетривалої наради зі штурманами капітан, виходячи з прогнозів і недовгих розрахунків, дійшов до однозначного висновку, що наші траєкторії рухів за отриманих вступних даних, явно не перетинаються, і що з тайфуном ми розходимося доволі благополучно, і навіть із пристойним запасом. Зачепити, звичайно, зачепить, але тільки своєю периферією, і то не найнебезпечнішої своєї чверті. Але то вже не страшно. Ну, і, слава Богу, що так! А значить, і далі продовжуємо йти, як і йшли - нашим від початку обраним курсом. Тоді й нема чого ховатися на Алеутських островах, до найближчої точки яких ми вже ось-ось підгрібемо, ну, зовсім не має ніякого сенсу. Коротше кажучи, все йде за заздалегідь розробленим планом.

       І ми, природно, маємо намір проскочити повз ці острови, залишивши їх праворуч, маючи наступною своєю далекограючою метою маршруту напрямок у бік Командорських островів.

       Однак... це, як кажуть в Одесі, було ще вчора!.. А ось сьогодні!!!..... Ну, хто б міг подумати?!....

    Прийнята нами вранці чергова карта погоди була рівнозначна вибуху гранати під ногами. Коли Сергій передавав її капітану, вона мало не випала з його рук, коли він глянув на неї. Майстер навіть в обличчі змінився. Виявилося, швидкість руху тайфуну за останні шість годин зросла аж удвічі, навіть із копійками, і тепер зі швидкістю 110 вузлів (майже 200 км за годину) він буквально мчав на нас, як очманілий, прямо летячи в напрямку цих самих Алеутських островів! Або ми самі йшли прямо до нього в обійми... Наразі це вже ролі не відігравало. То-то нас так круто «класти» почало!.. Хвиля-то пішла навіть далеко не десять метрів, а куди вище!..

     Те, чого ми найбільше не бажали, за якимись незрозумілими нам законами природи жорстоко наздоганяло нас!

-----------------

*«Морський протест» - документ, а точніше, заява, яку від імені капітана

                      судна оформлює третійпомічник і завіряє печаткою судна і

                      підписом капітана; метою створення цього документа є

                      забезпечення доказової бази при виникнення надзвичайної

                      ситуації чи події або дії непереборних сил стихії, чи то в морі, чи

                      то на березі, яка може стати причиною майнових (фінансових)

                      претензій; у цьому випадку - псування (підмокання) вантажу в

                      штормову погоду.

*стивідор - юридична особа в порту, що здійснює вантажно-розвантажувальні

                     роботи в порту.

*стійкість - здатність судна протистояти, силам, що викликали бортовий

                      нахил, і після припинення дії цих сил повертатися в початкове

                      положення.

*диферент - кут поздовжнього нахилу судна, що спричиняє різницю в осадках

                     носа і корми; якщо поглиблення носа і корми однакове, то судно

                     сидить на рівний кіль; якщо поглиблення корми (носа) більше, ніж

                     носа (корми), то судно має ДИФФЕРЕНТ.

*око бурі - це область у центрі тропічного циклону; там характерні безхмарне

                     прояснення з повним безвітрям; зазвичай діаметр «ока» становить

                     кілька десятків кілометрів (максимум до 60-70);

*стіна тайфуну - простір навколо «ока», забитий потужними купчасто-

                     дощовими хмарами, з низхідним рухом повітряних мас, що

                     досягають у цій зоні найбільшої висоти; тут же спостерігаються

                     вітри й опади та найнижчий атмосферний тиск.

          Продовження в Частині 5……….