لقد كنتُ جامدًا
لقد كنتُ جامدًا أمام كل تلك المضايقات والعتـاب المُستمر من أصدقائي وأحبَّائي ، أعني أنّه لم يكن سيؤثرُ بي ذلك ولا لمرّة واحدة. ولكن شـاء الله أن تتبدّل الأحوال وينقلبَ ذلك البرود إلى إهتمامٍ قاتـل.. إلى درجةِ أننّي لا أبيتُ ليلًا إلّا وأنا أفكِّر ما الذي فعلتهُ حتّى دفعهم إلى رؤيتي بهذه الصّورة؟ .. ثمّ أستـاءُ من نفسي .. وأخـافُ أيضًا من أن أفقدَ أيًّا منهم فجأةً دون أن أتمكنَ من أن أقولَ لهُم بأنّي آسفٌ جدًا تعبت من تفكيري المتواصل ، من مزاجي المتقلب ، من حياتي ، تعبت مني والله تعبت .
2018-07-06 14:11:58
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
نجمة
الله يريح قلبك وماتشوف تعب يارب ):
Відповісти
2018-07-06 16:03:37
Подобається
نجمة
لاباس سيزول كل ذلك وستتنفس الصعداء راحة سيكون قريب بإذن الله اثق بان الايام الجميلة تنتظرنا في نهاية المطاف
Відповісти
2018-07-06 21:27:41
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2659
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11539