Про самотність
Naksu
Говорять, є такі люди — ті, що самі шукають самотність. Не бояться її, не тікають, а мовчки сідають поруч. Вони дивляться в небо без слів, спостерігають за квітами вдень. Та самотність — не ворог, не карма, не крик у подушку вночі. Це ніжність, загорнута в тишу, це просто момент, коли серце втомилось від зайвих речей. Її не бояться — приймають, як дім, що в душі збудували. Вони не від світу тікають, а просто часом — в собі зникають. Щоб серце трохи спочило, щоб світ на паузі став. Щоб спогади не мовчали, а спокій у жилах співав. Такі люди — прості, інакші, у натовпі — з тишею на “ти”. І навіть серед гучної маси вони обирають піти… Не назавжди. Лише трохи. В свій світ, де самотність — не гріх. Де в тиші знаходиться правда і сила в мовчанні без слів.
2025-05-20 22:36:34
1
0
Інші вірші поета
Мені ніколи не стати морем... Добрий вечір самотність Тінь весняна Сьогодні зранку я вже не дитина
Інші поети
Vivian Lin
@dearagony15
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1935
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11482