Вихід
Вона танцюючи пролила на себе каву
І діалоги в її оживали листах,
Вона була такою як ми, такою самою.
Та як виходила з свого світу, її окутував страх.
І сходячи з розуму стрибала по сходах зліплених.
З думок, слів, подій прикрашених.
Вона була як сніг - білою білою.
Була як картина, та фарби розмазані.
Немов би птахом злітала дахами,
дивлячись в очі небу вогнистому.
Її думками володів прибабаханий,
Її думки віддані безмежжю іскристому.
І спадає з плеча кофтина,
що була їй панцерем ніжним.
І ранок стає холодним.
Босі ноги чують холод перила мосту засніженого.
2018-05-05 11:14:38
14
6