Постіронія серйозності

Weronika Nikulina

Постіронія серйозності межує з думками в повісті. Між нами~як в невагомості, шукаємо краплю совісті. Нічні поїзди надшвидкісні, мов в агонії, Мене захопив ти віршами просто повністю. Думки не людські у світі сьогодні вартісні, Диктатора слово вбиває своєю гордістю. Ми досі на місці, ні кроку вперед, ні радості, Стояти і плакати, над краплею майже жалості. Стояти і плакати, очима шукати людськості, Ридати, стрибати, зриватись, кричати матами. Дивить на світ, й не знаходити краплю милості. І жити ось тут, немов би за сучими гратами. Кордони думок в голові перестрибувати, чи варто шукати виходи ці в реальності? Тягнути себе волосиною нашої близькості, І жити з межею власної геніальності.

16.02.2019

5

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Weronika Nikulina

@Євген Піпусь ах,💚💜

Відповісти

16.02.2019, 22:31

Подобається

Vlad Hazda

Заділо. З поверненням)

Відповісти

22.02.2019, 22:34

1

Weronika Nikulina

@Vlad Hazda дякую, стараюсь🙂

Відповісти

25.03.2019, 15:09

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1312

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11371