Папероїди
Weronika Nikulina
Проти ночі як завжди, народжуються ці рядки, І рано чи пізно ти їх читатимеш, знаю. Може дні пройдуть, скоріше за все роки. Та з думками про тебе сьогодні я засинаю. Ні слова, ні згадки краплі не допущу, Лиш тексти лягають на білий паперу блиск. Тебе я ніколи, мій друже, в думках уже не відпущу. Лиш вірші твої геть заїли мій жорсткий диск. Мене не лишай, не тікай, не щезай з голови. Слова ті короткі і довгі лиш папероїди... Як завжди прошу. Ти знаєш про що. Живи. Дарують ці вірші тобі мої Аоніди. І музика знову десь гра в далині, Знаходити сенс в цих віршах не потрібно. Ти просто читай, і може десь у глибині, Почуєш мій голос, у нотах п'янких піаніно.
2019-10-16 19:17:16
1
0
Інші вірші поета
Таке щось дуже особисте Не втрачай В пам'ять про героїв Про фізику, Фрейда і Ньютона
Інші поети
Gamila
@mariam_wael_2evw
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9161
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12399