Папероїди
Weronika Nikulina
Проти ночі як завжди, народжуються ці рядки, І рано чи пізно ти їх читатимеш, знаю. Може дні пройдуть, скоріше за все роки. Та з думками про тебе сьогодні я засинаю. Ні слова, ні згадки краплі не допущу, Лиш тексти лягають на білий паперу блиск. Тебе я ніколи, мій друже, в думках уже не відпущу. Лиш вірші твої геть заїли мій жорсткий диск. Мене не лишай, не тікай, не щезай з голови. Слова ті короткі і довгі лиш папероїди... Як завжди прошу. Ти знаєш про що. Живи. Дарують ці вірші тобі мої Аоніди. І музика знову десь гра в далині, Знаходити сенс в цих віршах не потрібно. Ти просто читай, і може десь у глибині, Почуєш мій голос, у нотах п'янких піаніно.
2019-10-16 19:17:16
1
0
Інші вірші поета
Спробуй Хто така Митець Без нього - ніяк.
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2347
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5863