Не втрачай

Weronika Nikulina

Бездоріжжя розходиться з розумом, Показник на спідометрі знизився. Хоч, ти є мені дозою, Ми з тобою вже більше не зблизимось. Не відчуєм на смак повітря, Що колишеться подихом губ. Незбагненне кохання ~ лиш зірка, Що згоріла і впала до рук. Бандеролі думок поштою, Аудіо в старих кишенях. Ми з тобою дурні, з рештою, Якось стали долі мішенню. Розгубились в момент страти, Що вщент знищила душі й серця. Ти життя мого найбільша втрата, Але. Не втрачай у собі митця.

2018-07-02 23:18:59

Інші вірші поета

Бездумно Нічого нового, знову про тебе Таке щось дуже особисте Вихід

Інші поети

Vera Gibson

@sissygibson

The_Sadistic_Teen X

@The_Sadistic_TeenX

Sunflower_kitty

@Sunflower_kitty

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

17093

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13238