Вимучений автор

Weronika Nikulina

Ти львівська кава, гірка та солодка, Ти натхнення, ти насолода. Мрії не сповнені, ти думки. Шкода, не бачу очі, лиш сторінки. Рядками написаний, мною вигаданий, Але в книжках вичитаний. Розумний, смішний, тільки... Вимучений автор. Вогненні палають літери з твого чарівного пера, А я, читаючи, захоплююсь, і іноді плачу. Ти мені не простиш, та, і я собі не пробачу. Твори, пиши, не зникай, Залишся в моєму серці назавжди. Твори, пиши, і думай, Що так треба, роби як серце підкаже. ©п р и с в я т а

2018-06-30 22:04:52

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Євген Піпусь

І що би не сталось, і пройдуть роки, Ніколи нам вже не забути тої весни, І зникнуть образи, і гіркі думки, Ми залишимось разом: Закохані діти, тієї весни...

Відповісти

2018-07-01 06:44:56

1

Weronika Nikulina

дякую💜

Відповісти

2018-07-01 07:52:20

Подобається

Weronika Nikulina

@Євген Піпусь 💚💚💚

Відповісти

2018-07-01 07:52:50

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2050

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4495