Лікарка переживала, що проспить зустріч від якої залежало повернення до життя, тому поставила будильник на 6:00. І не один. Але від нервів все одно прокинулася раніше - о 5:47. Вибрала одежу, прийняла душ, накрутила волосся та приготувала сніданок. О 7:30 була готова рушати в дорогу. Поки все йшло за планом. І Лікарки, і Тренера. Чоловік взяв ключі від автівки і знову, як і вчора, галантно відкрив перед дружиною двері. Вона переступила поріг. Та до деталей повторила нещодавнє непритомне положення.

Чоловік дав їй нашатир, о 7:35 жінка здійснила нову спробу перетнути кордон. Потім о 7:42 та о 7:47.

Коли вкотре прийшла до тями, на неї чекало дві новини. Перша знайшла себе на аркуші паперу, що лежав на тумбочці біля дивану, а друга тримала себе у телефоні. На аркуші Тренер швидким, нерівним почерком писав, що поїхав на зустріч без неї – розповісти директору про ранковий інцидент і спробувати перенести зустріч. У мобілці ж містилося продовження історії - з пропущеними дзвінками від Боса, а згодом і коротким текстовим повідомленням: «Бажаю плідних лікарняних. Вже не за мій рахунок».

На годиннику було 8:36.

Лікарка хотіла вірити, що застане директора у аеропорту. Виліт затримають, хтось закладе псевдобомбу, природа нагонить блискавки та зливу, спрацює пожежна сигналізація. Ці тисячі причин, які завжди невчасно подовжували очікування літака, - зараз мали шанс на реабілітацію.

Жінка сподівалася, що коли директор поговорить з нею віч-на-віч, то подобрішає. Він зрозуміє її безвихідь, як розумів до цього багато разів. Особливо коли вона схопить його за комір сорочки, придушить і буде тримати у заручниках. Допоки агресивну громадянку підступно не ліквідує спецназ або залізна птаха не полетить без свого пасажира.

Лікарка підвелася з дивану, схопила сумочку, але завмерла перед порогом, який вимикав її, як удар боксера-важковаговика. Вона відігнала лякливі думки, запевнила себе, що це маячня, збіг обставин і зробила крок. Але на неї знов чекав знайомий результат.

Момент падіння непритомної Лікарки краєм ока бачила Пліткарка, яка посеред дороги саме вела розмову з Незнайомцем. Балаклива жінка розуміла, що сусідці потрібна допомога, але була зайнята набагато важливішими справами, ніж порятунок чужого життя. Рятувала власне.

Суть акту спасіння полягала у поверненні робочого місця в редакції, а отже прямого доступу до тисячі голів і вдвічі більшої кількості вух людей, які вона так любила наповнювати інформацією.

Після пострілу Лісничого, сирен поліції, кайданків і путівки за ґрати, Пліткарка не гаяла часу на смуток. Одразу набрала колишнього шефа і сказала, що має для нього фінансову відплату колишніх гріхів. А також «гарячий матеріал» – в обмін на повернення роботи.

Під гріхами шукачка новинної праці мала на увазі судові позови, які називала цензурою. Порив і широту душі жінки дійсно стримувала правова система, але не широкими заборонами, а вузькими рамками - рамками у яких треба було писати нецікаву і часозатратну правду. Це тяга до перебільшень (а частіше до неприкритої брехні) почала тягнути донизу її, а потім ледь не забрала під воду усю редакцію.

Тож вищезгаданий Шеф був дещо здивований появі людини з якою думав більше ніколи не зустрітися. Але зустріч все ж назначив – більше через гроші, ніж через «гарячий матеріал», який у виконанні Пліткарки загрожував не підігріти увагу до газети, а перетворити на попіл.

Втім жінка не вгамувалася. Відчувала вагання у голосі боса і їй це не подобалося. У своєму матеріалі, а тим паче у грошах, - була впевнена, але хотілося якось підкріпити успіх.

Під час підкріплення успіху, Пліткарку і застало падіння Лікарки. Вона намагалася якомога швидше дістатися до суті у діалозі з Незнайомцем, але той зводив розмову у банальності, постійно нагадуючи про Лісничого, який потрапив під опіку поліції. Коли опонент нарешті здався і сказав необхідне слово «добре», прохачка підійшла до безпорадного тіла Лікарки. Відчула в собі владу, бо могла вирішувати жити цьому набору кісток в чохлі зі шкіри чи помирати. Подзвонила у двері будинку декілька разів, подякувала собі за благородність натури і пішла на зустріч. Її очікувало повернення у світ історій, спраглої публіки та безмежної уваги і вона мала чимось віддячити безликому Всесвіту.

На сигнал з-за дверей відреагував Чемпіон, Пухлик та Крихітка. Чемпіон вже отримав дзвінок від батька і був пригнічений через неповернення в команду. Пухлик теж перебував під враженням від цієї звістки, але радів. Крихітка просто переживала за маму. В шість рук вони поклали її на диван і після дози нашатирю жінка знову побачила стелю вітальні.

Першою думкою було подзвонити Босу, вибачитися, запевнити, що буде на роботі і кожного місяця її фото висітиме серед уявного списку найкращих працівників. Але потім передумала і відклала безглуздий мобільний апарат. Лікарка і сама точно не знала, що з нею буде, ні сьогодні, ні завтра, взагалі хоч колись. Вона втупила погляд у спинку дивану, не розуміючи за що їй підкидають всі ці випробування. Жінку огорнули спогади, думки, потім затопили переживання і після катаклізмів легкою ходою завітав відчай. Обтяжена існуванням, Лікарка накинула собі на голову ковдру, щоб сховатися від набридлої дійсності.

Втім через півгодини сам на сам у цьому укритті думки затанцювали на інший лад. Мозок наштовхнув на більш свіжі сюжети. Жінка згадала, що біля дому сидить дивний чоловік, який здатен зривати дахи з будівель та діставати для сусідів рушниці за першим бажанням. Зародилася надія, яку негайно треба було протестувати на життєздатність.

Нога, не навчена гірким досвідом непритомного падіння хазяйки, знову зависла над порогом у рішучому пориві зробити крок, але цього разу хибну дію спинив крик Незнайомця.

- Не робіть цього!

Лікарка повільно відвела кінцівку від кордону з зовнішнім світом і підозріло подивилася на безхатька.

- Чого я не маю цього робити?

Чоловік вагався чи слід відповідати, але все ж сказав:

- Бо знову втратите свідомість.

- Звідкіля вам знати?

Незнайомець проігнорував питання.

- Якщо ви знаєте чому я брикаюся на цьому порозі, то вибрали для мовчання не найкращий час.

Чоловік продовжував німу стратегію.

- Гей, я не збираюся до кінця життя простирчати у цьому домі! Давайте вже, розродіться хоч чимось!

Безхатько розумів, що не може збрехати, але й правда для Лікарки була б надто болісною.

- Це пов’язано з вашими викрутасами? З отією табличкою? – не вгавала жінка.

Незнайомець подивився на дерев’яний інформаційний пожиток поряд, немов забув про його існування, потім повернувся до співрозмовниці і коротко сказав:

- Частково.

Лікарка відчула, що рибка втрапила на гачок.

- Я не розумію, мене хтось тут закував?

Неохочий до відвертого діалогу співрозмовник знову коротко відповів:

- Так.

Жінка закипала.

- Ти можеш нарешті сказати що зі мною і хто це зробив?

Незнайомець дивився на спраглу до пояснень людину благально, хотів щоб вона втратила інтерес до цього питання, але зрештою проігнорував його першу частину і зневірено відповів на другу:

- Це зробив ваш чоловік.

Лікарка недовірливо подивилася на безхатька: чи не бреше той. Але це все дійсно дуже нагадувало стиль її чоловіка. Вона безперечно знала, що він кохає, але також розуміла, що ревнощі штовхали його на дурні вчинки.

- То він попросив тебе про це? Закувати мене тут?

Незнайомець присоромлено опустив погляд, давши відповідь без жодного вимовленого слова.

Жінка спочатку пожаліла свого чоловіка, побачила в ньому дитину, яка не може себе пересилити і йде за солодкою приманкою слабкостей. Відчула, що йому треба допомога. Але потім слабкості заграли в ній самій. Вона згадала його нездорове тяжіння запроторити її вдома, численні сварки, сльози, звільнення, крики. А потім докотилося болісне розуміння – причиною її негараздів були не небесні сили, вдача чи доля, а доволі приземлені речі.

- Цей поріг це все що він напридумував?

Незнайомець розумів, що кожна репліка добиває залишки добра в людині навпроти. Але не відповідати не міг.

- Друга частина у вашій комірці. Коробка з надписом «спортивний інвентар».

Безхатько вичавив ці слова та відвернувся від жінки розгніваний сам на себе, і поки намагався впоратися з порцією внутрішніх переживань, Лікарка побігла до комірчини по власну.

Вона зняла картонну кришку і за маскувальним шаром щитків для ніг, насосів, сіток та іншого футбольного барахла - знайшла пакет. У цьому пакеті лежала купа пігулок, а також блокнот з записами доз, наслідків, побічних ефектів та графіками. Над кожним днем цього тижня, тижня попереду, а за ним ще одного тижня попереду і ще, і ще, і ще – на місяці вперед була розписана програма. Сьогодні її мало нудити, завтра легка слабкість, яка під вечір мала затоваришувати з температурою, післязавтра - рясне висипання. Лікарка дивилася на своє розкладене по поличках життя і кривилася від гіркоти правди. Вона так довго жадала отримати відповідь на питання «за що?», але треба було шукати у напрямку «хто?».

Всі пазли зійшлися, всі претензії, всі болі – отримали пояснення. В душі прокинулося приколисане почуття гніву. Жінка схопила коробку, добігла до вхідних дверей, і знову зупинившись на порозі, як хижий звір, ув’язнений гратами клітки, почала кричати:

- Виродок! Ненавиджу!

За допомогою рук Лікарки, таблетки почали фонтанувати з коробки, як відкорковане шампанське на весіллі чи на фіналі Формули-1. На крики та шум збіглися діти. Чемпіон та Пухлик схопили матір за руки і почали затягувати глибше в дім, ховаючи від зайвої уваги. Але та пручалася. Усі муки, які роками відчувала – від фізичного болю до емоційних страждань, нереалізованості, відчуття вини, неповноцінності та бажання покінчити з собою – зараз вирвалися назовні. Її не змогли б втримати й десятки культуристів у розквіті мускульних сил, не те що двоє дітей. Жінка вирвалася, зі скаженими очима пробігла декілька метрів, а потім енергія з тіла випарувалася. Коробка випала з рук, взявши останній акорд шуму на цій вулиці.

Коли Лікарка отямилася від вже ненависного запаху нашатирю, в очах не було істерики. Лоскотними хвилями розливалася заграва холодної, вивіреної помсти, без зайвих емоцій та слів.

Вона вичавила з себе максимум акторських зусиль, щоб показати дітям що з нею все добре і дзвонити батькові то зайве, піднялася нагору, взяла джойстик, який у її руках виглядав недоладно, і почала грати з ними у приставку. Після того як число зіграних двобоїв перевалило за десять, жінка під приводом приготувати чогось смачненького, вийшла з кімнати, спустилася на перший поверх і знову завмерла біля порогу.

Закована у чотирьох стінах душа вже не хотіла свободи, переповнений жагою відплати мозок хотів надавити на найболісніший мозоль чоловіка. Сповідати стародавній принцип – око за око. Лікарка подумки перебрала усіх потенційних особин, до яких міг ревнувати її коханий, і задоволено зупинилася на Масажисті.

Жінка чітко знала чого хотіла, в неї з’явилася різкість та навіть нахабність у голосі:

- Агов, помічнику, час вирішувати й мої проблеми! - крикнула вона до Незнайомця.

Безхатько повернувся, і, побачивши лють в очах співрозмовниці, сам на мить запалився. Він відчував близькість ще одного безрадісного кінця.

- Мій чоловік не має шкодувати про даремно витрачені нерви. Якщо його фантазія малює зраду, давайте її влаштуємо.

- Ви дійсно гарно подумали?

Незнайомець озвучив питання і одразу ж зрозумів наскільки воно безглузде. Ця жінка не думала. Її діями зараз заправляли емоції.

- Це найостаточніше і найвивірініше рішення за все моє життя.

Він із сумом подивився на неї, намагаючись знайти в очах хоча б дещицю коливань. Але не знайшов.

Десь усередині дому задзвонив мобільний і Лікарка чкурнула на пошуки. Через сьогоднішню занадто активну рухливість, апарат забило під батарею.

Не бажаючи слухати словесні околяси Масажиста, за якими той приховував кволі залицяння, жінка сама скерувала його до прямої дії:

- Приїжджай, я чекаю. І давай там якось швидше.

Опісля Лікарка дістала з шафи найкращу скатертину; зі схованки випірнула пляшка шампанського, яку вона тримала до чергової річниці шлюбу з Тренером; з верхніх, забутих світом полиць, вийнялись свічки, який він колись їй подарував. Потім бігло нарізала фруктів, одягла сукню по формах і щойно нафарбувала губи, почула дзвінок у двері.

Інтер’єр майбутньої зради нашвидкуруч довершився захованим в купі іграшок телефоном, малюсінький об’єктив якого отримав команду слідкувати за безцінним прямокутником романтично накритого столу. І врешті двері дому відчинилися перед гостем.

Масажист виглядав дивакувато. Причина була не в його зализаному назад волоссі – зачіска, яку він ніколи не показував людству, вочевидь пишався і з завищеними очікуваннями тримав у таємному ящичку спокусника, та не в костюмі, який за розмірами був підхожим господарю, але років десять тому. А в його обличчі. На цьому клаптику на різний лад випуклої шкіри застигла дурнувата гримаса – суміш недоречної самовпевненості та показової прямолінійності. Від оманливого почуття влади над світом.

Лікарка подавила глузливу усмішку і підсумувала, що якщо цей чоловік таким способом виказує почуття до своїх жінок - вона їм не заздрить. Але для втілення плану не потрібен був мачо. Думки також підказали, що з тією зовнішністю, яка залишилася в неї після медикаментозних вправлянь Тренера, мачо їй вже і не світить.

Від самоїдливої теорії треба було переходити до відновлювальної практики. Жінка висмикнула з рук кавалера квіти і байдуже кинула у спраглу до води раковину. Потім всадовила прибульця на диван, нетерпеливо налила повні келихи шампанського. Самовпевненість Масажиста за такою швидкістю не встигала. Але Лікарка продовжувала смикати за коробку передач і запропонувала випити на брудершафт. Вони сплели руки – він кволо, не розуміючи чим викликана така рішучість несподіваної любовної компаньйонки, вона – міцно, добре розуміючи нащо підганяти батогом хід подій, наче лінивого лошака.

Роти спустошили бокали. Вона нахилилася, щоб отримати вологий доторк губами, він відхилився, щоб дурнувато усміхнутися.

Лікарка взяла до руки яблуко і злісно відкусила, даючи знати, що незрозуміла сором’язливість її дратує. Масажист крутив головою, передчував якесь шахрайство чи підступ.

Лікарка знову налила повні келихи і, не бажаючи гаяти час на програшні для себе паузи, піднесла напої догори. Подумки провела аналогію зі статуєю Свободи: один келих був для неї смолоскипом, який освічував темний шлях, а другий - декларацією, яка пророкувала незалежність.

Масажист усім виглядом давав зрозуміти, що вони надто квапляться. Жінка, усвідомивши продовження непоступливості стратегії манівців, самотньо хильнула келих, витерла тильною стороною руки краплі напою з підборіддя, і завалилася на гостя, бажаючи хоча б доторкнутися до його губ, не те щоб отримати справжній поцілунок. Але щойно вдалася до дій, на горі почулися крики. На ґвалт миттєво відреагував внутрішній нагай: «Дідько, діти! Тут же діти! Я зовсім про них забула!».

Поки Лікарка робила завзяті, але початкові спроби дошкулити своєму чоловікові, молодші члени сім’ї вийшли у фінал паралельного протистояння. Вони били один одному пики, пронизали блискавками, заморожували, проштрикували вилами – усе те, чого не могли зробити у реальності.

Пухлик вийшов на переможну серію, залишивши брата сам на сам з розгромним рахунком і озлобленістю. Коли вкотре молодший наклацав якусь комбінацію швидше за старшого і забрав у того останні відсотки життя, джойстик знервованого і незвиклого до поразок гравця полетів у стінку.

Переможець підскочив. Почав виказувати претензії супернику, що той не вміє гідно програвати. Чемпіон без бажання відповідати словами і взагалі звички вирішувати таким способом проблеми, вдався до знайомого методу – штовхнув набридлого родича. Той зробив декілька хитких кроків назад, а коли відновив рівновагу, вирішив не гасити бійку, а розпалити - і штовхнув брата у відповідь. Після низки обмінів сильнішими формами насильницького спілкування – ударами, Чемпіон затис Пухлика у задушливі обійми. Потім завів одну з його рук за спину і повалив на підлогу. Він не зупинявся на вмовляння, насупроти ще сильніше заламував кінцівку і демонстрував наскільки гідно вміє перемагати.

- Ну як, навчив мене жити? Перемога у приставку ще гріє?

- Відпусти!

- Малий, ти надто рано відчув себе пупом землі. Думав, що мене вигнали з команди і я соплі почну пускати?

- Скажена собака на полі нікому не потрібна. Після тої бійки футбол для тебе тільки дворовий.

- Ха-ха-ха. Ти ще як грати мені розкажи. І про успіх не забудь. Приставка – то твоє все. Навіть рідний батько ніс верне.

Молодший міг терпіти біль в руці, але не біль, який завдали йому ці слова.

- Дарма, що безхатько тебе пожалів. Треба було вбити чимось на тому полі! Шипами розтрощити твою довбешку!

Чемпіон від подиву трохи послабив хватку.

- Що ти мелеш?

- Ти думав усе співпало? Йолоп! Тепер тільки облизуйся по свої кубки.

Лють залила голову Чемпіону і він, не контролюючи себе, різко натис на руку. У ній щось хруснуло. Пухлик закричав.

Саме цей крик почула Лікарка і згадала, що вдома не одна. Вона вскочила з дивану, наказала Масажисту щоб той залишався на місці і побігла нагору. Насилу відтягнула Чемпіона, але тепер у продовжені бійки був зацікавлений Пухлик. Хлопець бажав помсти за руку, що безжиттєво висіла на плечі і не реагувала на команди.

Мати намагалася заспокоїти молодшенького, хотіла оглянути травму, але той все шукав відплати, раз од разу даючи підлого копняка брату з-за тіла розборонювачки, яке виступало поганим заслоном. На емоціях жінка штовхнула задиристого сина, той зробив декілька кроків назад, перечепився через дроти приставки, втратив рівновагу і впав. Кут дверного косяка знеструмив переповнене енергією тіло та обрубав джерело сигналу, яким живили свідомість. Завершило фаталічну картину - падіння телевізора, який Пухлик потягнув за собою. Екран розлетівся на друзки і всіяв маленькими часточками скла підлогу.

Лікарка намагалася нащупати пульс у сина, але їй це погано вдавалося. На мить у кімнаті стало тихо, а потім знову загомоніли емоції. Жінка перелякано крикнула Чемпіону, щоб той викликав швидку і сама взялася шукати телефон. Вона згадала, що апарат був на колись важливому завданні і мав записувати її зраду. Навкруги усе різко здалося дурнуватим: цей запис, недолугий коханець (який зараз безтурботно наминав фрукти), той безхатько на вулиці, бійка. Лікарці захотілося заплющити очі і перенестися у світ, де не було усіх цих тестів на витривалість. Де можна було просто жити, а радше жити просто. Але це були солодкі ілюзії, такого світу не існувало.

Остання думка повернула сприйняттю дійсності гостроту відчуття і розуміння, що за той інший світ треба боротися тут і, до того ж, зараз. Вона швидко спустилася на перший поверх, розкидала іграшки – особливо не переймаючись що Масажист здогадається про її операторські амбіції, і набрала номер швидкої.

Попутно дістала з раковини похилені квіти, вручила коханцеві і сказала щоб забирався геть.

Але у людини зі знімального майданчика, яка в одну горлянку майже додушила пляшку шампанського, дуже невчасно увімкнувся азарт залицяльника.

- Я прийшов сюди за тобою і переможеним йти не збираюся.

Масажист схопив Лікарку за руку, досить болісно, так, що та видала зойк. Але не взяв до уваги усіх додаткових умов. Грати в слабку жінку та не збиралася. В ній прорізалась лють. Вільною рукою вона дала кривднику ляпаса, а потім щосили засадила ногою по ступні. Пальці чоловіка розімкнулися і почали досліджувати ушкодження - спочатку на обличчі, а потім на кінцівці, яка у тандемі з другою частиною парного органу відповідала за пересування.

У трубці почувся голос диспетчера швидкої, Лікарка проказала адресу та коротку аргументацію виклику, а потім знову чкурнула нагору. Пухлик так само безпорадно лежав біля стінки, а Чемпіон розмовляв по телефону з батьком, зливаючи обставини справи.

Жінка знову почала міряти пульс непритомної дитини, паралельно думаючи про проблему у вигляді непозбувного гостя, яка ніяк не зникала, а лише пускала корені. Погладила сина по лобу, притислася і тихо попросила, щоб не вмирав.

Чемпіон скиглив, але бажання продукувати заспокійливі репліки у матері не було. Вона вдруге спустилася до Масажиста, маючи за ціль рішуче покінчити з невдалим експериментом.

- Вали звідси, зараз приїде мій чоловік!

Співрозмовник повернувся до Лікарки, спочатку здивувався, а потім розсердився:

- Нехай приїжджає, я буду боротись!

Борець був п’яний як чіп, а ще як Дейл, Рокфор і Гаєчка разом узяті, після корпоративу з нескінченними пригодницькими і світорятівними коктейлями. Він не міг контролювати не тільки слова, але й інтонацію з якими їх промовляв. Про можливість «боротись» не йшлося взагалі. Але на висоту його емоційного польоту руйнівна дія алкоголю не розповсюджувалася.

- Як же тебе так прибило від однієї пляшки шампанського? – запитала Лікарка більше у пустоту, ніж дійсно сподіваючись отримати відповідь.

Але цей сумнів до тверезості зачепив гордість людини з розхитаним центром самоконтролю.

- Я не п’яний! Я просто не можу стримувати свої почуття, вони занадто сильні…

- В мене син помирає! Не найкращий час для зізнань у коханні!..

Інтимний гість зосереджено подивився на господиню, а потім прохопився образою:

- Я теж певною мірою помираю! Ти така жорстока…

Масажист встав і скерував себе до об’єкта обожнювання з наміром поцілувати чи хоча б обійняти. Але невдало. Жінка зробила невеличкий крок убік і він повалився на підлогу. Поки поцілений стрілою купідона чоловік намагався підвестися, на вулиці залунала сирена швидкої. Хазяйка домівки відчинила двері і хотіла чкурнути з гнізда назовні - зустріти машину, але вчасно згадала, що віднедавна має здібність поза власним бажанням брикатися біля порогу.

Швидка спочатку проїхала повз, але з Лікарки вилились емоційні маршрутні вказівки: «куди ви їдете, ідіоти», «ми тут», «роззуйте очі», та невдовзі: «рухайте своїми курячими лапами» - які можна було назвати праобразом GPS-навігатора. Тож червоно-біла автівка з надписом «ambulance» виправила свій маршрут і бригада мотивованих погрозами медпрацівників побігла на порятунок Пухлика.

Жінка знову отримала час спровадити Масажиста, але той захлинався у нових штормових любовних хвилях. Затиснув її у куті кімнати, почав слинявити обличчя, промахуючись з поцілунками - через те, що ціль крутила головою. Зрештою вона дала йому повторного ляпаса і морського вовка виплюнуло з уламками піратського корабля на берег.

На другому поверсі вже видзвонювали копів. Було зрозуміло, що у кімнаті не обійшлося без бійки: розбитий телевізор, у Пухлика - синці та поламане плече, Чемпіон - плаче без стоп-сигналів та розривається у вибаченнях.

Жінка кинулася до медика, благаючи щоб він не набирав ті довбані три цифри, але чоловік у халаті дотримувався інструкції (а ще - смакував помстою за «ідіотів» та «курячі ноги») і був непохитним. Унизу почувся галас.

Тренер примчав на сигнал «SOS» Чемпіона. Біля порогу на нього чекав «спортивний інвентар» у розкомплектованому вигляді. День якого він боявся найбільше настав.

Чоловік розумів безглуздість назрілої думки про те, що треба зайти у будинок, а ще більше - боявся це зробити. Сльози, крики, діти з розгубленістю і страхом в очах. Потім ця процедура збирання речей, переїзду, поділу майна і розлучення. Всі наслідки гуртом напосіли на нього і стало важко. Не тільки увійти всередину, але й взагалі відчувати себе живим.

Але все ж надія на везіння залишала лазівку для позитивного фіналу. «Жінка не здогадається, не повірить. Зрештою - пробачить» - цією мантрою Тренер подумки обґрунтував необхідність діяти і прочинив двері.

Його очі вловили рій збудників психічних проблем і розпач змінився на лють. Спалахами перед ним вибухали зображення Масажиста, шампанського, свічок, квітів. Прокинулися приспані здогадки, конспірологічні теорії, маніакальні думки й звичайні ревнощі.

Після уявних канонад у голові Тренера, своє місце знайшли й неуявні причинно-наслідкові зв’язки. Результати їх відтворення у реальності донеслися шумом до Лікарки.

Вона спустилася на перший поверх і побачила бійку. Другу за сьогоднішній день. Тренер повалив Масажиста на романтично вбраний стіл та намагався врізати по його черепу пляшкою шампанського, яка при кожному русі обливала обидвох залишками напою.

Жінка спробувала розборонити чоловіків. Після кількох невдалих спроб вийняти з рук скляне знаряддя потенційного вбивства, на вулиці заволала ще одна сирена. Поліція, яку визвали лікарі. До бійки приєдналося ще декілька учасників. Почулися розряди електрошоку, звуки ударів гумового кийка об тіло, скляної пляшки об чиюсь голову, а потім вухо різонула тиша.

Медики знесли на ношах Пухлика. Поряд чвалав Чемпіон.

Через декілька секунд копи почнуть заковувати його у кайданки, хлопець буде волати що це не він, дивитиметься на матір в очікуванні правди. Але вона не скаже ні слова. Через декілька годин під нігтями Чемпіона знайдуть часточки шкіри Пухлика, синці на зап’ястках молодшого брата співпадуть з обхватом долоні старшого і суха бюрократична машина з кількісними показниками ефективності праці почне засмоктувати в себе невинувату людину.

Лікарка не буде кидати рятівний круг, щоб зламати своє життя. Без цих штучних хвороб воно лише розпочиналося, вона тільки-но мала відчути його повноту. Жінка сховає свій погляд від німих прохань Чемпіона, і дасть двом машинам з послідовними надписами «102» та «103» забрати в неї сім’ю.

На першому поверсі бійка залишить по собі багряну кепку Тренера, яка злетіла з нього під час бійки, липку підлогу після розлитого шампанського, друзки скла від келихів і пляшки, розкидані шматочки фруктів та пропалену свічками скатертину. На другому поверсі - розбитий телевізор, невеличкий слід крові на дверному одвірку, а ще відчуття пустоти.

Лікарка всілася на поріг, як собака, ланцюг якого натягнувся до межі, і втупила погляд у довільну точку покуйовдженої вулиці. Жінка була затиснута між світами, де з одного боку - все здавалося вигадкою, після якої хочеться скоріше проснутися, а з іншого - реальність і бажання ніколи більше не прокидатися.

До неї доторкнулися чиїсь пальці і Лікарка відсахнулася. Позаду стояла Крихітка, яка загубилася як у вирі нещодавніх подій, так і серед пріоритетних турбот матері. Дівчинці хотілося плакати, але вона не дозволяла собі цього робити. В її голові зародилися дорослі думки. Їй чомусь здавалося, що в домі має бути хтось, хто не плаче.

Крихітка скидалася жінці на марення, результат роботи підірваної психіки. Треба було заспокоїти себе. Вона відвернулася від дівчинки, обіперлася об дверну лутку, закрила очі і спробувала подумати про щось максимально далеке від земних проблем. Через декілька хвилин її ніздрі засвистіли сопінням, втомлена переживаннями людина заснула. Донька підвелася і, переконавшись, що мама не стане на заваді, пішла до загадкового чоловіка посеред дороги.

Дві людини зустрілися поглядом, але перейти до слів одразу не наважились. Незнайомець відчував себе винуватим, а Крихітка не хотіла засмучувати обох питаннями. Вона декілька разів схвильовано перевела погляд на маму, перевіряючи чи не пробудили ту потойбічні сюжети, і, розуміючи, що шансу поговорити з героєм власних сновидінь може більше не випасти, все ж запитала:

- Моє бажання надто складне?

Незнайомцю теж потрібен був час на переосмислення. З огляду на вік він мав більший досвід відбутих життєвих поневірянь, як власних, так і чужих, але це не додавало мудрості - лише штовхало до крайнощів між стати байдужим та зненавидіти усе навколо через бездонну глибину співпереживань. Просто втопитися в них.

Дівчинка не давала права показувати слабину. Вона не мала бачити як світло розсипається під гнітом темноти. Він мав бути прикладом; як доросла людина вибудувати подальшу стратегію дій, взяти на свої плечі тягар перемоги над відчаєм, пообіцяти, запевнити. Але коли на язик зрадливо натрапляють невдалі слова, людина має вибирати – казати банальне, дурнувате, чуже, часом брехливе - перше, що спало на думку; або - правду. Незнайомець пішов болісним шляхом, але який не робив з обох співрозмовників бовдурів.

- Я намагався. Але ці люди лише глибше закопують себе до ями.

На обличчі Крихітки коротко прорізався розпач. Підборіддя піджалося, риска губів трансформувалась у гримаску, а повітря з легень коротким зітханням вийшло через ніздрі.

- Що буде з моїм татом та братами?

- Я не знаю.

Дівчинка недовго вагалася, а потім видала наказ. У дитячій інтонації це виглядало кумедно, але сміятися не хотілося:

- Тоді не треба виконувати моє бажання. Має лишитися хоча б мама.

Крихітка закінчила розмову для себе, розвернулася і пішла додому. Під ногами захрумкотіли ліки, які довгий час виконували непрофільну функцію з отруєння живих створінь. Потім дівча розбудило маму, вмовляючи вкластися спати на ліжко, і згодом два втомлені тіла зникли за дверима будинку.

Незнайомець опинився у самотній задумі. Навколо стояли напівзруйновані житла, яким пасувала нежива тиша. Чоловік дивився на сутінкове помаранчеве небо, намагаючись поладнати з протиріччями цього світу, де над головами людей могло бути гарно і супокійно, а серед голів зароджуватися думки, які з гучним тріском руйнували красу.