Наступного дня усі знали що Незнайомець дав Лісничому рушницю. За допомогою язика та виру енергії Пліткарки до образу безхатька органічно доєдналася історія про втечу з в’язниці, ґвалтування жінок та загрозливу серію пограбувань у домівках навколо.

Підбурені, спантеличені, згуртовані колективною бідою, на ранок мешканці вулиці Білий Світ, зібралися, щоб дати відсіч страхам, які крилися у побитому та вбраному в дірявий одяг тілі.

У авангарді ударного загону був Чемпіон. Перекресливши нещодавньою бійкою своє майбутнє, бичок знову готувався до сутички, яка за законом бумеранга одного дня могла стати для нього фатальною. Хлопець втратив причину пишатися собою і бажав поновити її. Не стільки у власних очах, як в очах батька.

По під руку стояв згаданий батько. Його присутність обґрунтовувалася лише бажанням показати Лікарці, що у неї є вірний захисник.

Сором’язливо взявся до протистояння й Пухлик. Бо як завжди не відходив від батька. А ще - бо боявся. Боявся, що безхатько почне занадто багато говорити. Про брата, футбольний матч та про їхню вчорашню розмову, в якій крилася першопричина кар’єрного падіння брата.

Окремою графою до добровольчого загону записався Лісничий, мотивацією для дій якого завжди виступала Пліткарка.

Після наркотичного сп’яніння та провалу співбесіди, подвигу також потребував Галерист. Щоб надихнути кохану. Потай - щоб поряд якомога рідше з’являлися копи. Бо мали зарплату за звичку припиняти розваги з порошком.

Пліткарка та Художниця активної участі у сьогоднішніх подіях не брали. Вони з награною тяжкістю приміряли ролі імператриць, за прихильність яких билися гладіатори. Обидві сиділи у ложі Колізею, яка під впливом науково-технічного прогресу та тотальної інфляції смаку трансформувалася у шезлонги з супермаркету на газоні.

Не зважаючи на те, що між їхніми чоловіками пролягала глибока тріщина конфлікту, ці жінки були подругами, бо обидвох образило життя. Звиклі до променів слави душі - в’янули у темному домашньому забутті.

Серед зухвалих обличь цієї зграї не вистачало Лихваря, який, за законами драматургії, з’явився у найбільш вдалий момент. Потяганий нічною зміною супергерой, повільно і втомлено човгав додому.

Це був не виклик долі, важку зміну Лихвар придумав собі сам. Усю ніч він провів у кредитній конторі, намагаючись знайти пробоїну, з якої працівники мали висмоктувати гроші. За час його короткотривалої хворобливої відсутності. Закрившись у стінах фінансового князівства по обіді, чоловік виповз з процесу звірки та поневірянь лише під світанок і, окрім заспокоєності на душі, отримав серце, що неслося галопом.

Заклопотаний проблемами, кредитний бос забув випити ліки і воднораз проковтнув цілий мікс гірких різнокольорових насінин. Безпорадно розпластався на підлозі і почав концентруватися на диханні, як йому радили роками десятки людей в халатах. Серце не квапилося реагувати на отриману хімічну суміш і стукотіло за законами автономії та інерції. Було на симфонічному концерті, який гучно гупав тромбоном у скронях.

Втім, з кожним видихом і секундною розчинення пігулок, життєдайний орган танцював під все повільнішу музику, позбувався непотрібної енергії і з джайву переходив на вальс. Зрештою Лихвар впорався зі зрадливим прогонним апаратом, розплющив очі і сполохано оглядівся по сторонах – чи хто не бачив його у такому стані. З полегкістю на душі і тілі він встав, закрив сейф і зрозумів, що має добряче виспатися. Якщо має намір ще пожити.

Саме у такому стані - людини, яка у нон-стоп марафоні параної ледь не зустрілася зі смертю, і побачила Лихваря юрба сусідів. Він чвалав дорогою з пониклим поглядом, аж поки знов не побачив безхатька і не вловив масовий протестний настрій. В тілі Лихваря з’явилася сила та жага помсти, він відчув, що зграї потрібен вожак і, обмінявшись лише декількома поглядами з особовим складом, повів його у наступ.

Незнайомець передчував непереливки, але нервувань не було. З огляду на побите обличчя та розірваний костюм, він мав бути досвідченим учасником подібного роду суспільних відносин, в яких головне не розмова, а навичка вміло згрупуватися, де діалог - це завжди прелюдія до вже визначеного заздалегідь результату, а не намагання знайти компроміси.

Лихвар підійшов впритул до чоловіка за столом, демонструючи безстрашність. Але все ж озирнувся - впевнитися, що група підтримки не розпорошилася на шляху. Потім прокашлявся і почав дещо урочисто:

- Усі присутні вже не перший день спостерігають вас на цій вулиці. І досі не знаємо хто ви такий і нащо тут сидите?

- Я можу розповісти, але навряд чи ви почуєте.

- Ми власне для цього сюди і прийшли.

Незнайомець обвів поглядом вороже налаштований натовп.

- Я дуже в цьому сумніваюся.

Після цих слів він вловив усмішку Тренера та Галериста, які відчули свою силу і отримали сигнал, що безхатько теж її відчуває.

Емоційний імпульс вловив і Лихвар. Чоловік не хотів ділитися владою, та був не проти продемонструвати відповідний настрій публічно:

- Я обіцяю, що ми вас вислухаємо. Я це гарантую.

Безхатько сумнівався, що ситуативний командир зможе стримати натовп, але мовчати чи гнути власну лінію зараз також виглядало сумнівно.

- Ну що ж, добре… Я студент духовної семінарії.

Було незрозуміло жарт це, чи правда, схожа на жарт. Переважним настроєм натовпу був подив, але мовчазний. Тренер замість задуми усміхнувся, даючи зрозуміти, що скептично ставиться до вимовлених слів. Гру міміки він доповнив словами:

- Щось ти не дуже схожий на студента. В твої роки вже слід викладати.

- Добрі намагання запізнілими не бувають.

Різко перетягнути на себе ковдру вирішив Лихвар:

- І як же називається ваша семінарія?

- Семінарія Святого Миколая.

- І де вона знаходиться?

- Ніде і одразу усюди.

Натовп остаточно ідентифікував увесь попередній обмін репліками як жарт. Дехто вирішив що жартують над ним. Але Чемпіону було взагалі не до жартів. Він взявся за серйозні посили і запитав:

- А може ти просто навіжений безхатько?

Навіжений безхатько промовчав.

- Чого ти такий обірваний та брудний, студенте? – продовжував натиск Чемпіон.

Незнайомець хотів почати динамічно, зі слів «бо я потрапив в аварію», але спіткнувся об хід думок опісля. Не знав чи варто розгортати історію, в якій багато неприємних і програшних для нинішньої кон’юнктури деталей. Зрештою вирішив осушити біографію від гострих причин і розповісти про безликі наслідки.

- Бо я потрапив в аварію і залишився сам на сам з напосілими проблемами. Без друзів, родичів… Можна сказати, без усього свого життя.

Чемпіон зам’явся, бо його виставляли покидьком.

- А нащо ви з’явилися на нашій вулиці? – знову пересмикнув розмову на себе Лихвар.

Незнайомець прикинув у голові абстрактний варіант відповіді.

- Приїхав на учбову практику. Хочу спокутувати гріхи.

Чемпіону дуже не подобалися ці лагідні околяси. Джентльменська розмова виводила з себе й Тренера, якому треба було проявити якості захисника. Який нападає, щоб захистити. Лісничий і Галерист на такому безконфліктному полі також не могли стати героями для своїх дам.

Тому коли діалог почав прямувати з пункту А (з відмітки ворожого) до пункту Б (до відмітки приятельської бесіди за чашкою чаю), Лихвар передчув назрілий розпач публіки і вирішив розставити початкові акценти. Словесний відрізок, який би здавався грубим і чужим у будь-який інший день та час, зараз був сприйнятий навколишнім середовищем радісно і дещо полегшено. Як полководець перед початком битви, Лихвар повернувся до несправедливо позбавлених рубанини хрестоносців і виклично запитав:

- Вам не здається, що все це нагадує сцену з божевільні? Якийсь безхатько сідає посеред вулиці і розказує, що може гори звернути заради нас!

Потім Головнокомандувач подивився на об’єкта своєї філіппіки, прибрав награно-поважний тон і продовжив листування фразами більш сухо:

- Як ти це зробиш, якщо не маєш за душею ні гроша?

Відчуваючи, що градус напруги підвищується, Незнайомець з інтонацією вихованого школяра відповів:

- Для цього мені гроші не потрібні.

Лихвар усміхнувся і махнув рукою, показуючи, що такі наївні розказні співрозмовник може залишити для стін семінарії.

Незнайомець вибухнув, вперше вийшов з рівноваги:

- Якщо не вірите словам, можу доказати ділом. Просіть будь-що – виконаю негайно!

Напосідливий Головнокомандувач не розгубився:

- Справді? То засип мій дім грошима!

Ненаситний чоловік зазирнув в очі безхатьку, намагаючись відшукати там збентеження. Потім обернувся навколо себе, показуючи, що як слід оглянув вулицю. Зрештою тріумфально підсумував:

- Чого сидиш? Я щось не бачу своїх грошей?

Лихвар відчув, що вся увага на ньому. Продовжував комічно позиркувати по сторонах, доводячи, що ціни словам Незнайомця немає. І як би не ліпив з себе месію – на щось ґрунтовне і дійсно важливе той не здатен.

Полководець набув серйозного вигляду і вивіреним, начальницьким тоном почав зачитувати імпровізований текст оголошення війни:

- Твоя присутність на цій вулиці нам не подобається з багатьох причин.

Він дав отримувачу претензій декілька секунд, щоб той усвідомив усю категоричність намірів ватажка зграї і продовжив:

- По-перше, ти займаєш частину проїжджої частини, що є порушенням правил. По-друге, ти ослухався вказівок поліції, а наша вулиця вирізняється доволі високим рівнем законослухняності…

За інтонацією Лихваря було зрозуміло, що перелік скарг та пропозицій ще не закінчено, але несподівано у розмову втрутився Галерист, який також хотів відірвати шматок участі у чоловічих розбірках:

- Ну, а по-третє, ти роздаєш зброю направо й наліво!

Лісничий не одразу зрозумів, що це камінь в його город, бо розмірковував щоб і собі таке вилити з рота на безхатька, аби Пліткарка не виїла потім мозок за пасивність. Але коли побачив недвозначний погляд Галериста у свій бік, а потім до мозку дійшов сенс про «зброю направо й наліво», то нутрощі, серед яких була і душа, одразу ж запалилися гнівом. Спраглий до гострих розмов рот нарешті отримав бажану роботу:

- Чому це направо і наліво?

- Бо кротам не можна довіряти зброю.

Якщо б кріт спробував проковтнути цей випад, то 100% вдавився б від злості. Тому засукав рукава і поставив два єдиних питання, які виглядали для нього логічними і готували дорогу для виплеску фізичної енергії:

- А хто зробив мене сліпим? Тобі нагадати?

Галерист відчув приплив адреналіну і відповів на драйві:

- Нагадай!

Це слово Лісничий сприйняв як бійцівська собака команду «фас», і вгризся у бійку. Перший укус у формі кулачного удару припав на ніс. Галерист втратив на мить мисливський нюх - орієнтування у просторі, але швидко повернув тваринним рецепторам здатність відшукувати здобич і пішов у контратаку.

Укус у відповідь був дещо сильнішим – опонент отримав удар з ноги в груди і повалився навзнаки. Месник хотів сісти зверху і наносити удари допоки жертва не втратить зір до кінця, але відчув як хтось з сусідів ззаду схопив його у міцні обійми.

На другого учасника псячих боїв намордник натягнув Тренер.

Поряд намалювались і обидві дружини, кожна - біля персонального домашнього улюбленця у захисній позі, забувши про дружбу.

- Падло, я тобі глотку вирву, якщо хоч ще раз побачу біля мого дому! - верещав Лісничий.

- Не побачиш, бо я тобі ті очі повідбиваю!

- Заберіть їх обох звідси, негайно! - голосив Лихвар, бо розумів, що внутрішні чвари послаблюють фронт з зовнішнім ворогом.

- А ти чого кричиш! Авторитет! Задовбав всіх зі своїми грабунками! – крутнув на високі децибели Лісничий, згадуючи наболіле.

Лихварю вибили землю з-під ніг. Він не очікував бунту і проти себе.

- Я хату твою спалю к чортам! - доєднався до гоніння ватажка Галерист у запалі.

Несподівано агресія вийшла за горизонти точкового конфлікту. Бо у Лихваря позичали всі.

- Ніхто не змушував брати ті гроші! Самі випрошували! Хто на операцію, хто на наркотики, хто на футбольний турнір! Так, Тренере?!

У момент, коли здирник намагався виправдати власну жадібність, пролунав гучний тріск. На стінах та горищі й без того занедбаного будинку Лихваря з’явилися тріщини. Дах, не маючи впевненої опори під собою, почав перекошуватися, а потім поволі з’їжджати, зрештою, оголивши головний нерв хазяїна – коробки з грошима. У цей засушливий, спекотний день здійнявся вітер. Спочатку філігранно зірвав кришки з картонних коробок, а потім почав методично вивільняти їхній вміст. На вулиці повіяло атмосферою свята, заощадження скупердяя беззахисно кружляли у небі, а потім звабливо осідали на газон та доріжки поряд. Як новорічні конфетті.

Звуки руйнувань стихли і почувся протяжний вий собаки. Пес всі ці дні мовчав у ямі, немов чекав моменту, щоб заявити про себе. Щойно маніфест тварини скінчився, у головах сусідів перемкнуло.

Зграя зустріла на собі розгублений погляд Лихваря і відчула, що час помсти за високі відсотки настав. Не зговорюючись, тіла чкурнули до домівки і почали жадібно хапати банкноти. Найбільш азартні почали бити вікна. Хотіли забратися на горище і вполювати вцілілі коробки.

Художниця деякий час дивилася на цей процес приголомшена, а потім рипнулася зупиняти людей, які не розуміли законних наслідків своїх дій. Але щойно зробила перший крок, її міцною хваткою за руку спинила Пліткарка.

- Люба, нічого туди лізти. Нехай чоловіки розважаються.

Подруга говорила з добре імітованою приязною інтонацією, але очі видавали погляд хижака, який підніс до горла ворога лезо і не робить різкого, смертельного руху лишень, щоб ще виразніше показати силу.

Художницю зачепив цей погляд, вона ніколи так на неї не дивилася. На інших - так - десятки разів, але на неї – ніколи. Жінка зрозуміла, що у ціннісній парадигмі особи навпроти існують більш важливі поняття, ніж дружба. Просто до цього їх не порівнювали через співставлення в одній площині.

Обірвана на пів кроці спасителька вирвала руку з міцної хватки, подивилася на скажений натовп, який задоволено обкрадав Лихваря, потім на здичавілу, колись близьку їй людину, яка задоволено за цим всім слідкувала. І обрала звичний для себе варіант виходу зі складних ситуацій: замість того, щоб давати відсіч проблемі - перед нею пасувала.

Жінка швидко покрокувала додому, маскуючи вину за безликою філософією. Людина – це просто піщинка. Вона нічого не вирішує, не змінює, а просто живе. Вона знаходиться у владі долі та обставин.

У час коли одна з мешканок цієї вулиці проводила для себе сеанс аутотренінгу, заспокоїтися ніяк не міг Лихвар. Він почав безпорадно мотати головою, немов хотів розбачити все навколо. Потім відкрив рота, щоб закричати, але раптом його обличчя перекосило і через мить чоловік повалився на землю. Лежав посеред дороги скорчений від болю у грудях і єдине що міг робити - це ворушити очами. Дивитися як рідні банкноти розповзаються по чужих кишенях. Відчувати як крадії спустошують душу та наповнюють печаллю серце.

Безхатько дістав мобілку і, щойно взявся набирати номер швидкої, відчув у голові знайомі розкати грому, очі почала затуляти темінь. Він чудово знав за що отримує покарання, але вперто робив помилки. Не міг миритися з роллю зеленого першокурсника, який без огляду на обставини та гниль у душах людей мав сліпо слідувати їхнім бажання. Кожна непокора була кроком до виключення з семінарії і забігом до кінцевої зупинки: страху та безкінечного дитячого плачу, який зводив з розуму. І похилений тягарем досвіду студент цього не хотів.

Незнайомець прибрав пальці з екрана телефону, боязко сховав у кишеню і лишився сам на сам з власним болем, опинившись у ситуації спорідненій до людини, якій хотів допомогти.

У такому безпорадному стані чоловіки перебували до сутінок. Слина, яка мимоволі витікала з рота Лихваря, утворила під ним калюжу і надвечір він був увесь мокрий. Рятівна кнопка, якою можна було викликати швидку, так і залишилася в нагрудній кишені, перетворившись на високотехнологічну безглуздість, бо жодна з кінцівок господаря не працювала. Порятунок був близько, але водночас недосяжно далеко.

Коли сонце повністю опустилося за обрій, внутрішній голос Лихваря врешті-решт змирився зі смертю. Чоловік хотів плакати, але не зміг вичавити сльозу, і через це стало ще сумніше. Він заплющив очі, готовий віддати дух, втім потік занепадницького настрою перебив собака, який почав перевіряти решітку у ямі на міцність. Ув’язнений ворог підстрибнув, вчепився зубами в дерев’яний брус та почав розгойдувати його вагою тіла. З кожним коливанням решітка все більше прогиналася і через кілька хвилин активної роботи - тріснула, заваливши всю конструкцію.

Виснажений роботою пес викараскався по дерев’яних уламках нагору, вихопив у тьмяному світлі ліхтарів ¬обриси Лихваря і направився до цілі. Тварина йшла мстити – це не викликало жодного сумніву в голові знерухомленої здобичі. Уява змалювала як скажена істота впивається в плоть зубами і починає повільно шматувати. Чоловік закрив очі і, дійсно, відчув як на його плечі зімкнулася паща. Під ледь чутне стогнання, собака потащив тіло вулицею у невідомість, залишаючи по собі мокрий слід.

Хоч на вулиці конала людина, жоден з мешканців вулиці Білий Світ не пройнявся думкою про поміч. Вони були заклопотані набагато важливішими речами. І не в їхніх інтересах було лишати живим свідка, який міг завадити цими важливими речами займатися.

У затишку домашніх стін хтось вкотре перераховував гроші, хтось фантазував куди їх витратить, а хтось не відривався від телефону і вже їх витрачав.

Тренер зробив віяло з купюр і, махаючи ними, роздумував над красою буття у ліжку з дружиною. Обидвом було тепло на душі, бо поки мовчали. Обидва усміхались - з однакових, але водночас різних причин.

Чоловік радів, що може відшкодувати всі ті руйнування на стадіоні і повернутися на роботу. Але поки не знав, що такі ж плани має і його жінка.

Через якісь десять секунд він почне розмову, прострілить суперечка і вказаних усмішок на обличчях вже не буде. Розлючений господар непотрібного щастя жбурне гроші у повітря і під паперовий салют піде зі спальні.

У домі Галериста схожа розмова на високих тонах вже відбулася. Поцупленим добром чоловік хотів вдихнути нове життя у виставкову залу, але Художниця, маючи досвід споглядання вчорашнього наркотичного зриву, а до цього ще з десяток подібних переживань, вже не вірила своєму планувальнику благополуччя і як завжди лише скептично смикнула кутиком губів.

Лісничий та Пліткарка мали різні плани на здобуті багатства, але Пліткарка була хитрішою. Вона почула як Галерист гучно хряснув дверима автівки і зрозуміла, що додому той повернеться в звично безпорадному стані. Жінка зиркнула на рушницю у куті кімнати і зловила себе на думці, що нею вона фігурально та фізично зможе вбити двох зайців. І це зігріло їй душу.

У домівці поряд Крихітка почне збирати для Незнайомця коробку з одягом, бо буде вважати, що той має проблеми з сусідами через свій вигляд. У коридорі з цим подарунком її зустріне батько, поламає плани у зародку і видасть наказ - ніколи не наближатися до цього безхатька, бо він може бути небезпечним. Паралельно Тренер наштовхнеться на вирішення дилеми з дружиною, на яке мав наштовхнутися раніше.

Він відкриє вхідні двері будинку і, всупереч власних настанов, покаже доньці протилежний приклад. Піде посеред ночі до дивного і небезпечного безхатька загадувати бажання.

Залишена на самоті ображеним Галеристом Художниця також наштовхнеться на подібну думку. Вона роздумуватиме над тим, чого дійсно хоче – отримати мистецьке визнання чи витягти з наркотичного болота коханого чоловіка. Але вибір так і не зробить, бо він буде заважким.

Чемпіон дивитиметься на безхатька з вікна своєї кімнати, але думками житиме у завтрашньому дні. Батько поверне його на поле і він знову зможе довести, що вартий любові. Історії про загадування бажань хлопець вважав нікчемними, бо усе що треба було для щастя - міг отримати сам.