Усю ніч Незнайомець кривуватим та спішним почерком розписував у блокноті мотивувальні речення зі словами «відмова від претензій», «зміна показань», «негативні результати експертизи» та вставляв інші казуїстичні терміни, які можна було згрупувати під одним тематичним словом «Звіт». У частині «Висновок» автор стиснув розлогі думки та отримав робочий концентрат: якщо потерпілі мешканці вулиці Білий Світ відмовляться від юридичних переслідувань, то ув’язнені мешканці вулиці Білий Світ знову опиняться у своїх домівках. Вирішення справи зі скаліченими людьми він залишив за собою.

Голова продовжувала гудіти, чим значно затягувала процес письма та мислення, але під ранок згаданий довжелезний, нікому не потрібний документ отримав логічний кінець.

Незнайомець окинув оком вулицю. Хотів переконатися у сталості світу до самогубства. Навколо лишались ті самі красномовні атрибути самотності і забуття. Чи затяжіє хтось колись тут оселитись - він певен не був. Це викликало образу на самого себе, хотілося бігти за власною безвідповідальністю, якомога швидше поїхати ген за горизонт.

На тротуарі почулося важке та повільне човгання ніг втомленої людини. Тротуаром йшов Лихвар. Незнайомець пам’ятав його передсмертний погляд та собаку, який волочив жертву у невідомість. Безхатько мав би радіти, що Лихвар живий, але ця радість здалася йому недоречною. Він не знав що пережив чоловік останніми днями і який відбиток це на ньому залишило. А головне – який ступінь вини у цьому всьому той відводить Незнайомцеві - що не протягнув руку допомоги у скрутний момент.

Лихвар підняв голову, беземоційно подивився на розтрощений паркан Лісничого, закопирсану в ньому машину. На всіяний пігулками вхід до дому Тренера, а потім затримав погляд на безхатьку.

Обличчя глядача почергово відобразило кілька емоцій. Спочатку подив – ніби забув про існування недобитка з рекламною табличкою, потім злість – за його апатичність під час тієї рокової ночі, та врешті – байдужість. Втративши інтерес до будь-чого на цій вулиці, Лихвар пішов далі.

Незнайомець чудово розумів, що може заслужено отримати порцію люті у відповідь, але ризикнув спитати те, що турбувало більше за можливі негаразди:

- Як ваше серце?

Чоловік зупинився, не очікуючи почути щось на свою адресу, а після декількасекундної паузи вирішив на питання не відповідати і пішов далі.

- Гей, я до вас звертаюся!

Лихвар не реагував. Незнайомець не витримав, встав з-за столу і пародіями на кроки, які відгукувалися болем у різних частинах зраненого тіла, спробував влаштувати погоню за бажаним співбесідником. Він дійшов до фургона, безсило обіперся і крикнув:

- Зачекайте, я не дійду!

Лихвар зробив за інерцією кілька кроків, а потім зупинився в нерішучості. Чоловік думав. Не міг зрозуміти чи є в нього потреба говорити з цією людиною. Потім нащупав в собі єдину емоцію, яку міг відчувати до безхатька, і все ж розвернувся.

- Чого тобі треба?

- Я дійсно хочу дізнатися як ви? Де були увесь цей час?

- Тобі не здається що ти запізнився з турботою?

Безхатько не відповів.

- Чого ти мовчиш, ти ж хотів поговорити?

Незнайомець знову залишив репліку без відповіді, бо не міг підшукати слова.

- Ти печешся не за мене. Тобі треба виправдати себе. А мої відповіді – то інструменти.

- Я знаю, що вчинив неправильно…

- І що це дає? Я б здох на цій дорозі і твої сьогоднішні шкодування нічого не змінили. А ось той тупий пес не шкодував. Він зробив те, що мали зробити ви всі.

Лихвар обвів пальцем будинки навколо.

- Але ви не зробили, а той пес зробив. І після цього я світ не розумію.

Після короткої паузи чоловік продовжив.

- Бо цим всім покидькам я роздавав гроші, - Лихвар знову обвів пальцем будинки навколо. – А того собаку я закрив у ямі помирати. І скажи мені після цього де тут логіка?

- Той пес…

- Той пес мав розшматувати мене на цій дорозі і був би правий. Але поки всі ділили мої гроші, він чомусь потащив мене до лікарні. І якби не він, ми б з тобою цих світоглядних розмов не вели.

Незнайомець не міг зрозуміти наскільки можна сумніватися в історії Лихваря, а більше в його пам’яті та психічному здоров’ї, але відчувалось що чоловік не бреше.

- Але ж ви їх обманювали на тих грошах?

- Вони теж себе обманювали. Знали до кого і за чим йдуть. Але який сенс про це розмовляти… Бо де вони всі зараз?

Безхатько знову промовчав. Відчуваючи вину за «де вони всі зараз».

Лихвар зрозумів, що невдала розмова закінчена і розвернувся, щоб піти, але зробив кілька кроків і зупинився, завагавшись. Він стояв, нервово постукуючи ногою, і про щось думав. Потім, без особливого бажання, повернувся і швидко проговорив, немов не відчував особливої користі від того, що каже, але мав неформальний обов’язок.

- Коли я був у лікарні до мене звернулись з проханням.

Незнайомець здивувався.

- Там була Художниця і в неї були гидотно поламані пальці… Так, що мене ледь не знудило.

Безхатько зрозумів до чого йдеться і цікавість у його погляді зникла.

- Я вже мав розмову про її бажання…

- Це не бажання Художниці. Це бажання Галериста.

Незнайомець розгубився, дістав з внутрішньої кишені блокнот і, прогортавши швидко сторінки, зрозумів, що в цьому шаленому ритмі подій дійсно не мав розмови з Галеристом.

Чоловік подивився на свій фургон, а потім перевів погляд на Лихваря.

- Зачекайте хвилину.

Він дошкутильгав до багажника, порискав там, і зрештою витяг прямокутний предмет з доданою мистецькою вартістю.

- Ця картина дісталася мені від знайомих. Поліцейських знайомих. Висіла забутою на стіні одного з притонів. Якщо раптом з’явиться бажання навідати Галериста, раджу прихопити цю штуку з собою.

Незнайомець супроводив останні слова усмішкою, але відчув дошкульну наївність. Йому захотілося сховати картину. Відмотати час назад, щоб не промовляти дурнуватих речей. Ця вулиця не вибачає світлі посили. Він осмикнув себе і приречено запропонував більш підхожу кінцівку:

- Або ж… Грошей з її продажу вистачить на будь-яку операцію.

Лихвар неохоче взяв картину, сумніваючись чи не підставляє його людина з темним минулим під якусь авантюру. Але потім рішуче засунув творче надбання собі під пахву і покрокував додому.

Безхатько відчув, що перебування на цій вулиці дійшло до свого нелогічного кінця. Чоловік важко запхав меблеві пожитки у фургон, сів за кермо і хотів завести мотор, але у вікно постукали.

Біля машини стояла Крихітка. Тримала у руках коробку. Треба було знову вдаватися до розмови. Незнайомець спробував замаскувати втому, наскрібав крупинки приязні в інтонації і опустив скло.

Але дівчинка прийшла не за бесідами. Незнайомець не встиг сказати й слова, як квадратний багаж з її рук просунувся у отвір вікна. Квапливі дії маленької жительки супроводила коротка репліка:

- Це тобі допоможе.

Безхатько зняв кришку з подарунку, окинув поглядом вміст і, видав легке розчарування:

- Справа не в одежі…

Незнайомець не закінчив думку, бо побачив як у домівці навпроти відкрилися двері. На порозі застигла Лікарка. Жінка хотіла переступити поріг, але не наважувалася. Вона питально подивилася на безхатька. Той кивнув, дозволяючи зробити крок. Лікарка скривилася, було неприємно, що хтось має право давати їй дозволи, а потім ступила на землю. Коли впевнилася, що все гаразд, швидко пішла до машини, стримуючи внутрішню радість кінця ув’язнення.

Жінка завела двигун і невдоволено крикнула:

- Крихітко, час їхати! – а потім, вирішивши все ж штрикнути безхатька, додала. - Тобі не слід розмовляти з незнайомцями!

Чоловік перевів погляд на дівчинку і, вперше погодившись з мешканцем цієї вулиці, сказав:

- Твоя мама говорить слушні речі – тобі дійсно не слід розмовляти з незнайомцями.

Крихітка скривилася, показуючи, що виступає проти такого понятійного союзу, але підкорилася, бо вже виконала надважливе завдання. Безхатько поклав коробку на сидіння поряд, почекав поки дівча добіжить до стурбованої родички і також завів двигун. Потім ще раз окинув оком понівечені будинки і під звуки торохтіння рушив у дорогу. Залишивши по собі сім днів на вулиці Білий Світ.

Лікарка поправила на голові багряну кепку і увімкнула радіо, хоч щоб якось заглушити тривожні думки. Машина вирулила на трасу, жінка потроху почала втоплювати педаль газу. З кожною набраною кінською силою, вона віддалялася від набридлої реальності і водночас тікала від себе. Хотілося їхати на цій скаженій швидкості вічно, але людська, асфальтна дорога була надто короткою, неспівмірною з масштабами пориву неземної душі. Вдалині вималювалися обриси роздоріжжя і Лікарка змушено збавила оберти. Їхала все тихше й тихше, аж поки очі не вихопили вказівні таблички на придорожньому стовпі, та водійка не зупинилася зовсім.

Сухі, довідкові слова змогли повернути в голову тривожність. Одна з табличок коротко скермовувала подорожніх ліворуч: «В`язниця. 3 км», а друга – праворуч: «Лікарня. 1 км».

Крихітка помітила бентежний погляд матері і запитала:

- Мамо, чого ми стоїмо на місці?

Жінка подивилася на доньку, задумалася над символічністю питання, а потім не стримала емоцій від висновків і заплакала.

Голос радіоведучого перервав музику і почав нашпиговувати слухачів буденною, гарячою інформацією.

«Цього тижня місто огорнула хвиля обшуків. Поліції нарешті вдалося відшукати злочинців, які викрадали дітей задля вимагання викупів. Зараз маленькі потерпілі знаходяться у безпеці та отримують медичну допомогу. За словами лікарів, їх довго тримали без їжі, також помітні сліди побиття. Поряд перебувають батьки, незабаром вони зможуть забрати малечу додому.

Окрім викрадень, членам банди приписують низку грабунків, утримання наркопритонів та торгівлю зброєю. Тривалий час злочинцям вдавалося приховувати незаконну діяльність за допомогою спільників у правоохоронних органах. Нині усі бандити в погонах затримані, під час операції спецпризначенцям довелося застосувати зброю. Один з поліцейських-перевертнів відстрілювався з табельного пістолета і отримав поранення.

Нагадаємо, торік правоохоронці вже виходили на слід цього злочинного угрупування. Член банди намагався втекти від силовиків на фургоні, але зрештою не впорався з керуванням і врізався у металеву конструкцію обабіч траси. У багажному відділенні автомобіля перебували троє дітей, які, як і водій, наслідків зіткнення не пережили».