МАЛЕНЬКА КІМНАТА БЕЗ ВІКОН...

Ольга Шкатула-Дрозд

Маленька кімната без вікон, В ній знаходиться зламаний стільчик та ліжко. Маленький хлопчик там плаче гірко, Не побачить він більше доріжку. Білі стіни й закриті двері, Хтось ходить за ними. Він пише щось на папері, Для нього усі стали чужими. Проходили дні, Ставало все гірше. Батьки почули слова сумні, Не стало хлопчика більше. Маленька кімната без вікон, В ній знаходиться зламаний стільчик та ліжко. Матуся вже плаче там гірко, Її син не побачить більше доріжку.

2021-04-11 07:15:51

11

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Роман Тихий

Сумно... Маленька кімната без вікон - душа, що здалась, замкнулась в собі... Безнадійне очікування невідворотного. Жаль, що ніхто так і не зумів пробити вікно в цю маленьку кімнатку, щоб хоч в останні хвилини наповнити її світлом. Такі от образи та асоціації...

Відповісти

2021-10-23 11:27:02

1

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14299

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11445