Мандрівка думок

Opinions Discuss

Думок комашня, та не знаю, що саме Вони побудують сьогодні вві сні: Можливо, замком величним постануть, Можливо, просто зникнуть в пітьмі, Можливо, думки побувати захочуть В чудесних казках у моїй голові. А може, по світу вони прогуркочуть, І стануть думки ці, як музи в мені.

2022-12-12 18:52:30

4

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Юлія Богута

Чудовий ритм, як я вже казала раніше. Думаю, думки завжди такі. Я часто не можу заснути через них, поки не випишу. Такий собі антистрес. #чв

Відповісти

2022-12-13 19:28:27

1

Opinions Discuss

@Юлія Богута Дякую) Буває теж таке трапляється

Відповісти

2022-12-13 19:29:52

Подобається

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

Дуже класний і приємний вірш. Рівний ритм, прості та невимушені, але точні метафори, невеликий обсяг - я такі вірші люблю. Ну і погоджуюся з Юлею, що думки - штуки цікаві та часто мучають тебе) Але у випадку з моїми подорож - це прямо ідеальний опис😂👍 #читаємо_вірші

Відповісти

2022-12-13 19:43:34

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1862

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11382