Souvenirs étoilés
Mémé Paradoxx
Cliquetis des rouages anciens, La blanche ballerine tourne, Tourne encore, tant qu'elle le peut, Avant que le temps ne la stoppe. La vieille dame soupire. La mélodie fait resurgir En elle de doux souvenirs. Elle se souvient quand elle dansait Tard la nuit, seule sur la scène, Sous la lumière de la lune, Rêvant de devenir étoile. La berceuse ralentit Peu à peu, et meurt lentement. Larme sur sa joue coulant. Elle se souvient quand elle dansait, Et que le lustre sur ses yeux Est tombé, tant d'éclats de verre Anéantissant une étoile. Cette nuit-là Elle est morte Une première fois.
2021-04-03 08:45:46
11
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Un_Reve_De_Liberte
C'est fou les émotions que tu fais ressentir!
Відповісти
2021-04-11 18:10:47
1
Mémé Paradoxx
Mercii 🤗
Відповісти
2021-04-11 19:02:04
Подобається
Pavla Golstein
Waouh
Відповісти
2021-04-19 09:01:32
Подобається
Інші вірші поета
Obsession Gouttes D'Amort Elle Chaînes de rêve
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2200
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12014