Souvenirs étoilés
Cliquetis des rouages anciens, La blanche ballerine tourne, Tourne encore, tant qu'elle le peut, Avant que le temps ne la stoppe. La vieille dame soupire. La mélodie fait resurgir En elle de doux souvenirs. Elle se souvient quand elle dansait Tard la nuit, seule sur la scène, Sous la lumière de la lune, Rêvant de devenir étoile. La berceuse ralentit Peu à peu, et meurt lentement. Larme sur sa joue coulant. Elle se souvient quand elle dansait, Et que le lustre sur ses yeux Est tombé, tant d'éclats de verre Anéantissant une étoile. Cette nuit-là Elle est morte Une première fois.
2021-04-03 08:45:46
11
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Un_Reve_De_Liberte
C'est fou les émotions que tu fais ressentir!
Відповісти
2021-04-11 18:10:47
1
Mémé Paradoxx
Mercii 🤗
Відповісти
2021-04-11 19:02:04
Подобається
Pavla Golstein
Waouh
Відповісти
2021-04-19 09:01:32
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2476
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12547