Може й не варто

Син Шлюхи

А може й слів не варто казати, Чисто язик свій надалі жувати, Нікого не слухати, і не питати, Зайвих питань не задавати, Просто фізично відпочивати, Морально себе під ґрунти закопати, І бути пасивним Не нести думок, Не опиратися агресивним, Показувати, що завжди все ок, Побудувати свій саркофаг, Що обмежить індивідуальності промені, Звести навколо себе ГУЛАГ, Щоб пахати, а потім кричати, як олені. А може то нікому й не треба, Може все це міраж? Може ти не важливіша, ніж звичайна амеба, Що звалилась на кряж. А може ти королева Й без тебе ніяк Не приборкати лева, Габаритом, як як. А може ти є людина, Що справді щось може І твоя кожна хвилина Комусь допоможе. А може ти, як і я, просто тарган, Що живе не на кухні й живиться з ран, І для нас з тобою не насиплять курган, А покинуть на полі, як застарілий таран?

2023-06-25 21:16:58

1

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12097

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4618