Вірші
...
Тиша...
Треба негайно відео в вену!
Є 8 секунд – незакрита ще ніша!!!
Відчуття, нібито їм мишу скажену, (РЕЕЕХХАХХ)
Бо зараз помру від нудоти.
Відкрию тік ток, запущу сабвей сьорф
І буду грать до блювоти.
Хоча б розкажіть уже про Бад-Ендорф! (ФЛЕБХ)
Щоб не чути цього жахливого звуку
Нічого... Що їсть із середини того,
Що уподібнився круку,
Який шукає побільше смішного.
Шукаєш задоволення й щось цікавеньке?(НУДНО)
Хоч колись ти був людина розумна і жвава,
Але гормони ведуть, щоб побачити "вогник" і в формах гладеньке.
Від минулого розуму лишилась лиш інтернетна забава...
Навколо тебе краса і заграва (ВТІКТИИИИ)
Спокій і тиша, що дійсно дає відпочить
Озерце, качки й тварини всі справа,
Якби ж ти міг витягнуть руку, а не тільки дрочить...
2
0
107
Rattenkönig
Як щурячий король,
Я з тобой на ціпку.
Міг би пить апероль,
А не хавать тріску.
Міг би бути самим,
Будувать особистість,
З усіма мать інтим
І кінематографічність
Була би моя...
Але не тільки тут я,
Хоча як, особистість одна
А тушка лиш може тягнути до дна,
Що вправно зробила...
Думала, що спала...
А там справжня пила...
Нічого, майже ти не сама,
До тебе вже в мить доєднаюся я
Хоч і могла втекти крадькома,
Та замало в кишенях зосталось життя.
Закінчився двобій,
Не втечу я від сну,
Навіть в смерті своїй,
Я тебе понесу...
2
0
152
Нема
Нема нічо страшніше,
Аніж дитяча смерть...
Хтось каже:"Нам видніше,
Не привід пити вщерть",–
Але вони не бачили,
І запах не чували,
Коли життя лиш зародилось
І ось його немає...
Лиш купка м'яса залишилась,
Яку вже рій з'їдає.
Філософи казали:"Дійсно, вже нічого
За духовну смерть страшнішого немає",–
Не думали, що розтин може бути і до того,
Як перший звук із уст маля лунає.
На жаль, із нас хтось дійсно почуття це знає,
А декого сум ще чекає...
0
0
58
Вірш
От здається, що все написав,
Слово до слова вкінці поскладав,
Думку, яку-не-яку, всередину вклав,
Але не зчинилася магія страв.
Технічно написати вірша – це плюнути раз
І в словнику пошукати кілька в'їдливих фраз,
Але тут не про те.
Навіть якщо ти напишеш із думкою, але некрасиво,
То ніхто не почує виття з хащів ту силу,
Усі й далі підуть дивиться тт.
І сумно, що стиль може перегнати часи,
А його витвір довго не знати краси
Авдиторії.
Ван Гог, Семенкó, Аллан По і Блейк
Не могли собі дозволити випити шейк,
Такі в нас були категорії...
5
0
105
Паразитування
Ти знаєш, що ти людина,
І можеш робити все, що хочеш ти,
Не звертаючи увагу, що там скажуть боги.
Ти знаєш про це чи ні?
Свобода дій дається лиш тим, хто всередині не скотина.
Про це писав Орвел,
І кричав спів капел,
Сміючись у лице Сатані.
І поїдає нас та пучина,
Де зі свободою не зна що робити,
Тому його мрія – кати,
А залишки топити в вині.
Перед очима неймовірна картина,
Де на фоні живої природи,
Люди вбивають усіх "не тої" породи,
І чекають кінця в глибині...
1
0
163
Ваха
І зазвучав священний горн,
Уся піхота встала в стрій,
А орк уже відкрив попкорн,
І розпочався лютий бій.
"В ім'я святого!"– чути крик,
А в іншім боці вордулаки
Вже не кричать, лиш чути рик,
Вже не безвольні, як бурлаки.
І почалась свята зачистка
В очах у першої з сторін,
А іншій все картоплі чистка:
Їм треба вбивство, а на інше класти хрін.
На полі бою і ракети,
Гармати, розміром з міста,
Машинні монстри, як комети,
Із чудотворністю Христа.
Вкінці ж усіх змиває кров'ю,
Ці ріки, мов дев'ятий вал,
І по тілам, по безголов'ю,
Маріни знову в'ють причал...
2
0
136
Пиши як Жадан або забудь!
Вірш — це про те, що зараз,
Він може бути вічним,
А може жити лиш раз.
Стільки сил, а сподобався лиш водам стічним…
Так скажуть усі:
Критики, друзі, випадкові слухачі,
Давні жителі Русі,
І ті, кого некультурні називають «хачі»…
Чи від того зміниться щось?
Чи станеш ти краще писати чи чути?
Вони лиш покажуть майстрів і скажуть: «Ну ось
Таким має витвір мистецтва твій бути»…
І що?
Я оглядаюсь на них і думаю,
Що ніщо.
В руках шматок паперу зім’ятий тримаю…
І ніхто не сказав
Скільки років кожен із них простраждав,
І наскільки сильно його світ наказав,
Лиш за те, що складати слова зажадав…
А мене уже вбили,
Сказали, що я неважливий,
Голова давно згнила,
Знаючи факт, що я дуже вразливий.
Око за око,
Смертю за смерть.
Скоро мертві покажуть жорстоко,
Що прийшла давньо їхня часова чверть!
2
0
143
Те, чого ви хочете
Як обійтися без імен,
У церкві не сказать "amen",
покохати манекен,
Безликий вишить гобелен?
Чи можна полюбить усе,
Про шкіру написать есе,
Про очі виписать роман,
Щоби ввижалась, як туман?
Але те серце – буйний шторм,
Міняє вид коханих форм
До невпізнання...
І не поможуть всі пізнання,
У голові моїй дурній,
Щоб знов лишитись не одній.
І вкотре споглядати щастя,
Допоки ллється кров з зап'ястя...
2
0
169
Один рядок...
Для того, щоб писати класні вірші,
Треба багато чого знати і розуміти,
Для того, щоб померти від інфаркту вночі,
Треба, щоб батьки встигли тебе зробити.
Так, я порівняв ці дві скромні речі,
Щоб зрозуміли усі:
Від малого і до старечі,
Наскільки важливі ті, хто пускають кінці
На папері і в головах трудящого люду,
Що пекли хліб і робили морозиво,
Смак якого я не забуду.
І скільки померло, але не дарма,
Не так швидко, як ви це хотіли,
Але вже настала револіція і війна,
І тоді вони себе проявили:
Ті самі люди, що видавали буханку,
Поставили власне життя,
Щоб рідня і держава існували до ранку,
Можливо, це їх шлях каяття.
А наших уже не врятувати,
Вони поклали життя на одрі,
Щоб зараз ви могли впевнено спати
Й знати, що завтра у вашому місті не крикнуть:"Слава русні!"
3
6
174
Мені весь вік тужити©
Дивлюсь я на небо й думку гадаю:
Чому не Шевченко, чому не встигаю
Зробити щось власне навіки відоме,
А лиш поринаю у бідне свідоме?
Чому ж то я пташкой в мистецтві не став?
Дають мені крила лише для вистав,
Щоб знову зіграть недолугого старця,
Якого годує порцелянова таця.
І знову задам я собі це питання
Чому ідуть в урну всі мої старання?
Але є дещо спільне між наших ідей
Ніхто не допустить до своїх дверей
Поетів... Чужих і для долі, і для людей
Особин, що правду хотіли сказати
У форму доступну для вас зав'язати
А ви їх розп'яли, як римляни Христа,
Як хлопчика в трусиках, що роззявив вуста.
І зараз задам уже я вам питання
За що відібрали у нас ви кохання?..
1
0
257
Ну чому?
Ви пишите знову якусь маячню!!!
Хотів би я тут загнуть матючню,
Але ніхто не оцінить,
І вірш усі цей знецінять.
Будуть казати:"Дебіл написав,
Що крім "поєбота" і "хуй" більше й слова не знав".
А я не такий, хіба ж вам не знати,
Як легко душу поета у пастку загнати?
Або ж ви спеціально сказали страждати,
Аби віру в останніх синів відібрати...
І от знову нічого:
Якась срань про любов і про нього,
Єдиного в світі,
Заради якого хотілось ще жити...
Але де цей ваш крик,
Що ламав серце повіям,
А королям відкривав материк?
Де ця форма і свіжість,
Що кричать вслід подіям,
Передаючи їх трагічність?
Ви продали це все, наче хвойду на трасі,
Щоби знову сказать:"Я п'ю чай на терасі",–
Не мені буть суддею, та я вирок скажу,
За убивство її на сьоме коло вкажу...
4
0
160
Анекдот
Колобок
Вийшов чухати лобок
Гоп, заглянув, ніц нема
Куди ж пішла тестикула?
А заєць вийшов на крильце,
Хоче застрибнуть в кільце.
Затягнулася петля,
Пухом вже пішла земля.
А от постать Боцманá
Раптом в бункер загнана.
Не жаліли його німці,
Постріляли поодинці.
Ну, а Штірліца на борт,
Тримати вигаданий флот,
Так а вдача то не та –
Розірвало новачка.
Класна штука – анекдот,
Від сміху розриває рот)
1
0
171
Верлібр
БЛЯТЬ, НУ ЯК ЖЕ ЗАЇБАЛО
ЦЯ ФОРМА – СРАНЬ ЇБУЧА
СКАЗАТЬ БИ:"ЗАВАЛИ ЇБАЛО,
ТЕБЕ ЧЕКАЄ КРУЧА!"
ПРИДУМАЛИ ЇБАНУ РИМУ,
ЩО МАЄ ВСЕ ЗВУЧАТИ ДОБРЕ,
ТЕПЕР ПИШИ В НІЙ ДО ЗАГИНУ,
ПИШИ ПРО ТЕ, ЩО ВСЕ ХОРОБРЕ.
А Я ДОВБАВ УСІ ТІ СТИЛІ,
Я ХОЧУ ВОЛІ І НЕ ДУМАТЬ,
НЕ ХО ДАВАТИ ВІДСІЧ БРИЛІ,
НЕМАЄ ЧАСУ НА ПОДУМАТЬ!
2
0
185
Друг
Так, я меркантильний
Все переводжу у гроші
При втраті копійки, стаю зразу мильний
Купюри не пахнуть – значить усі прям хороші
Ідеї твої не мають підґрунтя,
Таких, як в пірамід.
Із них я отримаю лише тільки дрантя,
А не кімнати з грошима попід.
Я буду багатий, мати машину і дім,
Буду один купи грошей тримати,
На островах буду хвойдам кричати:"До мене у ліжко ідім!"
А інше давно вже втратило сенс:
Якісь там моралі і принцип.
У якомусь гадюшнику проведу я інтенс,
Щоб не чути шелести лип.
4
0
181
Було діло
Любов моя, немов дворова псина
Її вже кожен другий бив ногой,
Сутула стала якось, мов тварина
І ногу перебив швидкий конвой.
Але живе вона лиш ради тебе,
Неначе Хатіко чекає свого дня,
Коли нарешті з'явиться те цебе,
Яке зігріє бідне цуценя.
Ох Юле, так багато слів хотів сказати
А вилетить із рота лиш:"Люблю",–
Без твого голосу уже й не ляжу спати
Заради тебе тіло погублю...
2
0
192
Перша романтика...може й остання
Якби дали мені по небу пройтися,
Хоч раз на сіре й зелене верх ногами дивиться,
Із ластівками в небі зійтися,
Посеред вічності раз зупиниться...
Цікаво, чи справді багато прошу?
Здається, що так, бо не знайти в грошах міру,
Все, що я маю, в бананці ношу,
Лиш у душі пелену держу сіру.
Хочеться ринуть в безкрайню блакить
Без зайвих думок, вух і очей,
Пустити по вені захопливу мить
І згадувать іноді серед ночей
Наскільки б це все виглядало дрібним,
І шуму було б вже не чути.
Небо достойне, щоб захопитися ним,
А про все інше навічно забути...
1
0
177
Бог помер ©Ніцше
Я богохульник вже давно,
Хоч пив із ложки я вино,
Та народився я вже грішним,
Ну в чому сенс ходить невтішним?
Я хрести з себе познімав,
А мати каже:"Ти достав,
Вдягни, а то біда і смерть!"–
А я кажу їй:"Сипай дерть,
Мене давно не врятувати,
Якої б не напхала вати,
Для мене Бог – це як цигани,
Вважай, дитина сатани".
І так, не Бог це зло створив таки,
А абсолютно навпаки:
Із зла проліз світленький промінь,
І підняли навколо гомін,
Що він могутніший творець,
І наробив людських сердець.
А в дійсності і сил нема,
І райського саду едема.
Все напридумане – брехня,
Яка лиш обвива терня.
Не вірю я у Ваші речі
Для фанатичної старечі.
І як би хто там не лякав,
Я б Бога на двобій позвав,
Де ж вся та сила, БУУУУ, страшна?
Боюсь я лиш, мала труна...
1
0
195
Мамо, відпусти
Мистецтво, мамо, що ти хочеш?
Весь час у голові шепочеш,
Луною голос відбиває,
Що з глузду вже давно збиває.
Чим заслужив я такі муки?
Я ж не образив навіть мухи.
Чому мені це все прокляття
Зійшло, немов в ставку латаття?
І б'є мене потужний струм,
А я в полоні своїх дум,
Нав'язливих, як хтось казав,
Хто лиш вівцю за майно мав.
І от ти, ніби, між людей
А в дійсності, вже як юдей
Посеред римлян із вістрями,
Яким наобіцялм слави,
За пробиття твоїх ребер.
Як же дожив я дотепер?
2
0
160
Хоч я і атеїст...
Дай Бог помру на цьому місці,
І забуя життя в колисці –
Народиться новий поет,
Що зможе гратися із формо‘й,
Як з музикою наш квінтет,
Як із скотом малий ковбой.
І от коли хтось щось побачить,
І полетить усюди вістка,
Кожен по-своєму тлумачить,
Але для всіх одне це значить.
І стане все село на бунт,
За вила візьметься невістка,
Трясеться весь під нами ґрунт,
І чути сильний голос хунт.
А хлопчик милий наш трясеться,
Бо встати лиш з колиски встиг,
А під двором уже несеться.
Із-заду смолоскип крадеться
Через вікно прострибнуть встиг,
Що стало з хатою – не йдеться.
Смерть прийшла,
Усе сміється,
Нового смерда
Серце б'ється.
Як буть поетом ти преречен,
То довго не прожить... без зречень
1
0
110
Ціна думки = 2 гривні
І знову пусто в головах,
Цікавлять їх лише кишені,
Вони вже тонуть у кормах,
Кінцівки в них уже суше‘ні
А думки сила вже пройшла,
Хвилина слави відгуляла.
У тіло фанта увійшла,
Широкі форми карбувала.
А чистий простір у макітрі
Так і не сповнився нітрохи,
Зате відрижка у повітрі
Й новомодненькі панчохи.
Ідея варта лиш удару:
Легкого свіжого ляща,
Бо заслужив одрузу кару,
Якщо весь час не гриз хряща
І знов ступа безстрашний хлоп,
Який гадає, що вернеться,
Та з'їсть його рудий циклоп,
Зашвидко серце його б'ється
І жоден вправний наш романтик
Цю падаль не спроможний збить,
Бо холод віє, як із арктик,
Якщо бюджет не хо пилить
Помре лиш кожен з нас у муках,
Яких цим тілом не стерпіть.
Або втонуть в фекальних люках,
Або від голоду хрипіть.
2
0
125
Невдалий експеримент (на думку Максима)
І от я знов
І кожен раз
Я чую тільки в вухах:"
А чи не нахуй ти б пішов,
Та тільки без образ?
Свободу йди шукай в тельбухах!"
А я повірив
І шукав,
А ти збрехала.
Я ті всі кишки перевірив,
Усюди був цей мій рукав,
Коли свобода засихала.
І знов я тут,
У тому місці,
Де запаху її не чути.
Все корегує їх статут,
Який помер в газеті "Вісті" –
Дім для мишиної отрути
Ні відео, ні пісню,
Ні навіть слова
Без фільтражу.
Чому мені дають ще кисню?
Я почуваюсь, мов вдова,
Яку виставили на продажу
1
0
161
Impression
Мене їсть полум'я,
І мені не до сну.
Неначе порожнє вим'я,
Я іду в глибину.
Якщо я вже не встану,
То ти не зважай.
Привітай мою маму,
Хай поп'є зелений чай.
Насправді я вже не хочу
В самоті помирать;
Собі вже скільки толочу,
Але тім'я так хоче мене добивать
Передай моїм тату,
Що він вже міраж.
А молодшу сестру
Хтось у пеклі засмаж.
І от знову хтось там
Скаже, що все лайно:
"Так, я скаржусь хортам,
Вітрам і хрестам!"
0
0
86
Мабуть, про любов
Хотів би я тобі сказати
Усе, що в голові крою,
Але потрібно вічно гнати
І йти у ногу, як в строю
І зупинитись вже не можу,
І втратити свідомість теж.
Я взяв на плечі тяжку ношу
Якій не видно краю й меж
Я задавлю тебе камінням,
Яке Сізіф на гору ніс,
Бо вирвав все уже з корінням
І в серці чітко видно зріз
Ні жарт, ні сотий той рядок
Вірша, який я написав,
Що зникнув швидко, як струмок,
Не передасть весь той астрал
Ну, що ж,
це все, що можу вижать,
Слова, на зло, пішли поздовж:
"Лиш патли в тебе рідко дри‘жать..."
І впала ноша прям на плечі,
Проламуючи весь хребет,
Немає часу вже для втечі,
Лиш подивиться на балет...
1
0
72
Може й не варто
А може й слів не варто казати,
Чисто язик свій надалі жувати,
Нікого не слухати, і не питати,
Зайвих питань не задавати,
Просто фізично відпочивати,
Морально себе під ґрунти закопати,
І бути пасивним
Не нести думок,
Не опиратися агресивним,
Показувати, що завжди все ок,
Побудувати свій саркофаг,
Що обмежить індивідуальності промені,
Звести навколо себе ГУЛАГ,
Щоб пахати, а потім кричати, як олені.
А може то нікому й не треба,
Може все це міраж?
Може ти не важливіша, ніж звичайна амеба,
Що звалилась на кряж.
А може ти королева
Й без тебе ніяк
Не приборкати лева,
Габаритом, як як.
А може ти є людина,
Що справді щось може
І твоя кожна хвилина
Комусь допоможе.
А може ти, як і я, просто тарган,
Що живе не на кухні й живиться з ран,
І для нас з тобою не насиплять курган,
А покинуть на полі, як застарілий таран?
1
0
77
Щоб
Щоб написати вірша, треба знатися з римою,
Щоб написати листа, треба знатися з буквою,
Щоб сказати слова, треба знатися з мовою,
Щоб вигадувать щось, треба знатися з думою.
А мені що робити?
Я знаю лиш силу залежності
Від інтернету, рідких і сипких речовин,
соцмереж, порно, смерті розумових клітин
І все це до безмежності
І в цьому всьому людству доводиться гнити
"Важко жити, тяжко вмерти",–
Хтось сказав, а інші вкрали,
Єдину частину слави забрали;
Тільки таку філософію сповідують смерди.
Людина – розвиток потенціалу
Кожен день маєш вчитись,
Щоб не стояти на місці
Й стогнувати в колисці,
А думками сочитись
Замість того, щоб ховатись під ковдру задбалу...
1
0
67
Я не пам'ятаю
І ти – не ти, і я – не я
Так хтось уже писав,
Писав, що ця любов моя
Смачніша із всіх страв.
І вже сказали про ту біль,
Що рветься прямо з серця,
Коли в нейронах грає хміль,
Й суспільство лиш сміється.
І як багато вже людей
писали про країну
Не дасть злічить запас грудей,
Щоб всім розкрить таї‘ну.
Але ніхто ще не писав
Про тих забутих стріх,
Що погоріли всі в огнях
Незнання і зловтіх
Вони для нас відкрили шлях,
Лягли кістьми для ґрунту,
І не злякав їх навіть страх,
Вони злякали скруту.
І кожен з них колись помер
В безчесті і незнанні
В калюжі сечі хтось завмер,
А хтось на самом ранні.
Ти не побачиш навіть слід
Їх пір'я на папері
Його талант помер, як рід,
Як звук десь у партері...
1
0
59
Хто зна
І знаєш, смерті поміж нас
Не видно і не буде,
Зітре з історії нас час,
Але не всіх забуде.
Хтось буде вічно всім світить
І пробивать дорогу,
А когось тіло буде гнить
Від грішного пороку.
І от така моя вже доля:
Вбивати тих, в чиїх вустах
Вмирає стоголоса воля,
Останній шлях подать в хрестах
3
0
74
Популярна пісня
Ніхуя нема рими,
Русня уїбани,
Гоп-гоп гопака
Ми танцюємо зрання,
Джайрактар пролітає,
Руські СУшки збиває,
Вишиванки вдягнуті
Попсовий мотив,
Щоб зацікавив їблана
І всю авдиторію, що слухає сечу,
Що ллється у вуха й виклика кровотечу,
Зате твоя мама зацінить, і магазини
Разів двісті нам скажуть:"Слава Україні!"–
Знецінять це гасло, неначе молочку,
Що стоїть в АТБ ще з нового рочку.
І символи, сука, ніхто ще так знущався
Над тим, над чим майстер роками старався,
А якийсь віник свій гімн з гівна і палок зібрав
Думав, що круто й патріотично, як же він заїбав
І всі, хто на цьому між нас спекулює,
Чомусь тільки зараз їх все це хвилює
А хороші пісні помирають в анафемі,
Чи, в кращому випадку, в зародку
А автори їх, як у хорошій поемі,
Не заслуговують навіть на згадку.
Але настане той час, коли вагомі пісні
Заграють не тільки в навушниках... а в встратому кабаку і гадюшниках
3
0
66
Для тебе
Що норм людина здатна в тексті описати,
Те вумна жінка може в реченні сказати,
А генію було б достатньо й слова,
Де мастеру лиш звуки промичать.
Та дюрня не врятує й ціла мова,
Він більш нічо не вміє, крім кричать.
І хоч усі б ми проказали в реченні:"
Я не піддамся сильній дурі хіті!"
Але давно вже ми усі приречені,
Щоб жить у світі,
Де усі дурні‘...
2
0
61
Металюги – підараси
Сцена – дівка вередлива,
Вз'їбе ще не одного сина,
Кого сама ж і породила.
І вийде на неї вже інший
Або не той, що був раніше.
Розірвуться старі зв'язки,
Відкриють рот нові писки
І понесеться крик, метал
Попса, що не достойна й пса,
Старі й знайомі вічні рифи.
Скорпіони, що катаються, як грифи,
У пошуках нової жертви,
Яка досі ще не встигла вмерти.
А також бісовий пост-панк
Що невбиваємий, мов танк.
І це все поки вільний джаз
Робить свій останній раз
Видих, а вдоха вже не буде
Бо людство скоро все забуде
Під гіперпоп і сильний фонк
Bassbosted, speedup I reverb
Nightcore і купа різних версій
Cover'и, і купа ще процесій.
Й моє улюблене: TikTok
Version, що бере на рот
І створює нову попсу
Із пісень, що викликали стани трансу,
Які ми намагалися співати
Голосом, що йшов вже спати...
3
0
65
Моя рецензія на комунізм
Сука комуністи підараси
І чому не здохли блядь
Щоб тіла їх везли крази
А некрофіл їх встиг їбать
Чому гандони ще на світі
Гасають, ніби на мопеді,
Що зараз вибухне від гніву,
І ми почуємо лишень
Того лебединого співу,
Ознаку жертвоприношень
Богині смерті-вічну діву,
Що їхню пляму забере,
Яка від душ лишень зосталась
І всю сутність їх зжере
Від яких влада відцуралася,
Бо, бачте, сука-комуняки
Стають не краще, ніж коняки,
Коли кидають жеребця,
Якому з'їли пів лиця,
А ніжки вже по тулуб з брудом
І стане він пред смертним судом,
Який і зроблять уїбани,
Які вовків на нього слали.
У висновку хотів сказати,
Що комуняк треба їбати,
Але не членом, бо їм до вподоби
Коли в них хрін сують особи.
Тому ґвалтуйте ви їх дротом
Колючим, бажано,
Щоб не казали більше ротом
Свою хуйню, що їм наказано...
2
0
67
Суспільство бі лайк:
Життя одне, а смерті дві
Хоч смішно, але правда.
Колись помре усе оте,
Що у душі тримав старе
А вигляд буде, мов живі,
Хоч незліковна вада.
І стане зразу все просте,
Як особистість твоя вмре.
Не буде болю і страждань,
Війни за справедливість,
І рот сам стане затікать,
І слід не вийде відшукать
І пропаде тягар бажань,
А вищих будеш "моя милість"
У кабінетах називать,
Щоб мертвим так і доживать...
1
0
60
*******
Може й так
Сказав простак,
Пішов до пеня,
У пальцях жменя,
У землю кинув
І спочинув
Через роки там була груша,
А на землі вже була суша.
Всі їли, лазили, тулились,
Лиш простаку не веселилось.
Сидів він вік на тому пені,
І вже не думав про оленів.
1
0
60
До себе
Миколо, як же ти мене заїбав,
Твоя пам'ять, як у морі бісовий шквал
Ніби ось вона, супер, бурно працює,
Але в долю секунди вже не хвилює:
Як кого звати, чим я займавсь
Що я вживав, куди я здіймавсь.
Все, що у мозку я можу дістати –
Це назва тієї малої собаки.
І от, знову буря, знову натхнення,
Романа Шухевича знатнеє ймення,
Та не згадаю вже те, що важливо,
Своєю ж лопатою рию могилу.
Здається, так просто, все пам'ятаю,
Але немає цунамі, яке не стихає...
0
0
62
Людина
Ти думаєш:"От я все знаю, умію,
Я вільний!
Як пташка у небі з блакитними крильми",
Забуваючи факт, що ти,
Просто, ввібрав чужії думки.
Ніби тисячу дошок залізних узяли,
На яких спочатку слова написали,
"Не жалійсь", "Не хизуйсь", "Сиди смирно",
"Не пали і не пий", "Не поводься вульгарно"
Й так далі,
щоб у їхніх очах заробив ти медалі.
У купу велику все поскидали,
І форму людини приблизно надали.
А в фіналі ти просто залізна труха,
Що не коштує й зігнутого мідяка.
2
0
77
Відброс
Непроглядні дні
Весняної манії.
Очі всі світяться,
Іскри палають
Десь там пожежі
за рогом лунають
Все пахне, всі сяють
Руки за руки
Тримаються міцно,
Ніби в пазурях круки,
Що здобич несуть
І тут з'являюся я.
Все тьмяне, все сіре
Все зле, усе некрасиве
Люди сміються, кричать, балаганять,
А я, просто, шукаю далекий світанок,
Що має зійти у душі
Тілом до тіла, носом до носа,
А я, немов дроворуб:
Вештаюсь світом без серця.
Не знайти того пальця
серед тисячі рук,
Щоб у грудях зіплести кубельце...
1
0
58
Лицемірство
Ваші емоції - бісовий фальш,
Час перетворить усіх вас на фарш.
Щáсливо жити судилося вам,
Лише якщо пройдетесь по головам.
Щиро боїтеся правди у лоб,
Нібито куля закине у гроб.
Ваші слова - зміїна отрута,
Що в'яже людей, ніби жорсткії пута,
І наче павук дивиться із гори
Як муха розпалась на ситні харчі.
Ви рвете людей і з'їдаєте душу,
Залишаючи далі бродити лиш тушу,
Що, з часом, може вами знов стати,
Й інших осіб уже ґвалтувати.
А люди і далі вірять брехні,
Бажаючи знову щось здобути’.
Не хочачи в злиднях щасливим сконати.
Багатство і тугу в собі воз'єднати.
До смерті не буду я вас поважати,
Хоч будьте для мене рідною мати...
2
0
70
Я хочу!
Я хочу сміятися, плакати,
Битись в конвульсіях
До втрати свідомості,
Й померти в рекурсіях.
Побачити знову і знову страждання,
Віддати у жертву всі поневіряння.
Сидіти, горіти, палати до тла,
Щоб вийшла із тіла остання вода.
Лежати, кричати, на небо глядіти
Не жити, мов внутрішні ті паразити.
Я хочу дивитися, бачити світло,
Не жити в тінях, наче все і так вірно.
Я хочу, я хочу, я хочу лишень
Почути від когось веселих пісень.
Я хочу, я хочу, я хочу постійно
Бути живим, а не мертвим створінням
Віддати себе іншим на розтерзання,
Лиш для того, щоб відчути муки кохання.
Почуй мене, жити на світі я хочу
Кожен день, кожну ніч, кожні півночі.
Але щось весь час мене закриває
У пастці, де голос постійно волає:"
Пусти, відпусти, я тéбе благаю,
Можливо на волі когось пострічаю"
Всякий день відчуваю той самий кураж,
Який всередині стримує, як нитка у пряж.
Сьогодні зустрів я ту саму міледі,
Що показала мені як бути у меді.
Тоді відпустив усі я бажання,
Я хочу, я хочу залишить страждання...
0
0
55
Платівки
Сьогодні прийшов я з магазину,
З пакетом наповненим піснями.
Не соромсь, сядь поруч з нами
Провéсти цю криваву зиму.
По дорозі я зустрів
руки ноги без голів.
Навкруг замазано червоним,
і погляд в очах стає солоним.
Сьогодні змінилась моя особистість,
Перетворилась на кволість і ницість.
Але і до того важко жилося,
Кожен день з голови виривав я волосся.
А тепер я хоч можу це вивільняти,
Під звуки платівок ночами кричати,
Клясти русню і нігті ламати,
Намагаючись людям щось доказати.
Влучає вініл у подвір'я, за ґрати
З неймовірною швидкістю біжу їх забрати,
Щоб ввечері знову зі злості пускати.
І музика, ніби, перетворилась на шум,
Змішавшись з сиренами посеред дум.
Не робить вона спокійними знову,
Лиш нагадує залишки прям біля дома.
Сьогодні всередині знов помирати,
Тому що не стало у когось рідної мати.
Не пробачу я більше сльоз і зітхань,
Що заподіяли нелюди стільки страждань.
Розбив я платівки, бо неможливо
слухати знову як зникає людина.
Бо навіть платівки не переб'ють
Звуки страждань і крики дітей.
Я дочикаюсь, коли катів уб'ють,
Але не повéрну ціх світлих людей...
1
0
57
