Ну чому?

Син Шлюхи

Ви пишите знову якусь маячню!!! Хотів би я тут загнуть матючню, Але ніхто не оцінить, І вірш усі цей знецінять. Будуть казати:"Дебіл написав, Що крім "поєбота" і "хуй" більше й слова не знав". А я не такий, хіба ж вам не знати, Як легко душу поета у пастку загнати? Або ж ви спеціально сказали страждати, Аби віру в останніх синів відібрати... І от знову нічого: Якась срань про любов і про нього, Єдиного в світі, Заради якого хотілось ще жити... Але де цей ваш крик, Що ламав серце повіям, А королям відкривав материк? Де ця форма і свіжість, Що кричать вслід подіям, Передаючи їх трагічність? Ви продали це все, наче хвойду на трасі, Щоби знову сказать:"Я п'ю чай на терасі",– Не мені буть суддею, та я вирок скажу, За убивство її на сьоме коло вкажу...

2023-06-28 20:37:46

4

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

45

44

2162

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10920