La troisième roue
Au commencement, c'etait elle, Une roue seule qu'on ecartèle, Monocycle indépendant, Elle avançait en hésitant. Mais une roue s'est ajouté, Au début elle pensait, enjouée : "On ira plus vite à deux, Un vélo ça avance mieux." Un beau jour nouvel arrivant, Être nombreux, c'est préférable, Mais un tricycle, c'est dérangeant, Et on devient, vite remplaçable. Alors la roue la moins sociable, On décide de l'enlever. Mais on la garde juste à côté, Si l'ambiance devient détestable. Elle attend, chandelle à la main, Elle ne part pas, elle reste là, Et jamais elle ne se plaint, Elle pense juste :"pourquoi moi ?" La roue de secours, La troisième roue, Qui est là pour vous, En dernier recours.
2022-09-29 06:09:28
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
KAYSEE
J'aime tellement ta manière de décrire les situations vécues quand on est adolescents, ce texte est magnifique j'aime beaucoup :)
Відповісти
2022-09-29 10:52:18
1
Perdix
@KAYSEE merci :)
Відповісти
2022-09-29 15:19:43
1
Héloïse
J'aime beaucoup !
Відповісти
2022-09-29 18:34:41
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12625
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5050