Надихай! Або ж мені не треба

Рада

У моїх суглобах біль і злоба, У моїх суглобах приємна втома. Я злегка пригнічений тимчасовий жрець, Я - заклопотаний майбутній мрець. Я право славлю і живу, Я тягну кляму і речу, Бо в твоїх думках витає спрага До життя, до щастя, до джерельної води. Я - не ти. У мені кипить приторна брага – І душа сп'яніла, і моя хода. Я вірю, бачу, чую та не знаю що. Спрямуй мене, інакше я згублюся. Надихай! Або вже не керуй. Надихай! Або ж забудь про мене. Надихай! Або ж мені не треба...

2020-01-11 13:21:23

Інші вірші поета

Чайної ложки не приберу з філіжанки Не втопите Даруй Гитана

Інші поети

Princess Girl

@Princess_life

marshall 1327

@marshall_1327

Sergei Germanchuk

@sergei_germanchuk

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

4983

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11515