Сьогодні, не чекаючи, Зустріла тебе – дивака. Свої емоції, чомусь, не ховаючи, Змогла тобі відкритись злегка. Тоді я так вільно себе почувала, Ти б тільки знав! Такого спокою ще ніколи не відчувала... Як тоді, коли ти співчутливо мовчав. Я говорила про нездійсненні мрії, І про глибокі шрами на серці, І про те, як хотіла нової надії! Щоб не було все наче в пеклі... Ти мовчки слухав уважно. Це було краще, ніж пусті слова, Адже так має бути, переважно. Щоби потім не було образ. І потім я все думала: як тобі свої почуття відкрити? Щоби все правдою було, Їх наївних, тобі показати, Щоб ніщо брехнею не здавалось, Щоб без прикрас, щиро, Щоб каяття раптом не замішалось. Виявилось згодом, що не варто нічого боятись, А просто лише твоїй турботі віддатись. Послухати серце несміливе, Щоб дізнатися, яке це життя – щасливе? "Закохалась, як дурепа!", – скаже хтось і я засміюсь. "А може, так справді треба?", – відповім і розвернусь. Байдуже, що скажуть інші. Вони ж не знають нічого. В нашому житті їхні думки лишні І нехай потім відповідають перед Богом. Здається мені, що ти мої думки читаєш. Я сама ще їх не розумію, А ти все миттю розпізнаєш. Так і даєш мені надію. Надію на краще життя, Про яке я недавно ще й мріяти не могла. І я знаю – ти не засмієшся з мене, Не принизиш, не образиш, Не штовхнеш у озеро студене, Ніколи не покинеш і завжди мене розважиш. Що би ти не говорив – я завжди тобі вірю. Нехай, це би був навіть абсурду масив... Але я тебе не обдурю. Й сама не знаю, що це зі мною... Все так, ніби небо стає водою. Воно враз хмурніє і плаче, А мені від цього добре, тим паче. Страшно дізнатись, що скаже мама, Коли дізнається про "нас"... Вона ж для мене як висока брама, Яку не підкорить навіть скелелаз. Як би там не було, Вірю, що все в тебе вийде! Мама зрозуміє, що ти не "чисте зло", І вся її підозра про́йде. Як би там не було, Вірмо в кінці життя свого, Що твоє серце лиш для мене жило, А моє знало це, тому завжди цвіло. Я не вірю, що смерть людей розлучає, Адже там, на Небесах, хтось точно тебе чекає. Ну а поки ти біля мене стоїш, Буду всміхатись я, думаючи: "Які ж ще таємниці ти в собі таїш?".