(Своєрідне продовження до вірша "Любити короля") Сьогодні я виходжу заміж за короля І всі тривоги надовго підуть в небуття. Не буде більше колишнього життя, Адже його навіки поглине забуття. Сьогодні наші долі поєднаються в одну, Утворивши суцільну нитку міцну. І це все завдяки нам. Завдяки нашим щирим і відкритим серцям. Так, були на нашому шляху різні перешкоди, Але Бог допомоміг їх подолати і пройти через всі ті негоди. Саме тому ми зараз перед вівтарем І наші закохані лиця освітлені нічним ліхтарем, Показують те, наскільки сильно я кохаю тебе, А ти поглядом клянешся завжди берегти мене. Дякую тобі за те, Що ти, все ж таки, полюбив мене. Моєї радості пізнання, в момент твого "зізнання", Було не передати. Хотілося плакати й пищати. Від щастя, що було надзвичайно бажаним і ще таким нерозгаданим. Неважливо, з ким ти був до зустрічі зі мною, Чиї очі потішались тобою І чиїм губам здававсь без бою. Тепер все по-іншому. Нема більше місця спогаду болючому. Тепер з тобою тільки я, І ти навряд чи колись забудеш моє ім'я. Його Величність у мене ж взаємно закоханий, Тому в моєму серці він аж ніяк не непроханий. Я його в свою душу давно вже впустила, Адже нікого до цього, як його, не любила. Тож, від тепер ми завжди будемо разом. Все більше радіючи щоразу, Коли прокидатимемось в одному ліжку Й гортатимемо щастя нашого книжку. Поруч я біля тебе буду крокувати І нам вже не буде чого втрачати. Ти кожного дня будеш ніжно мене цілувати, І обійми свої "ведмежі" мені дарувати. Тоді ж я кожної ночі буду тобі шепотіти, Що в цьому світі великому ми все ще діти, Що ще стільки всього не знаємо, Але на дива, все ж таки, чекаємо. Твоє кохання стало моїм найкращим новорічним подарунком, Нехай і без красивого пакунка. Такі слова від тебе я й не мріяла почути, І ти знав, що краще діяти, ніж змушувати мене саму все збагнути. Тому в наступну мить твої губи м'яко торкнулись моїх, Розкриваючи суть тих дивних слів твоїх. Тремтіння рук ще не пройшло, А я вже лякалась, чи точно все це сном не було?.. Ніколи б не подумала, що ти можеш бути таким романтичним, Адже вже давно поєднала тебе зі чимось незвичним. Обережно тебе обійняла, і пошепки сказала: "Я кохаю вас, Ваша Величносте..." І, слухаючи дихання переривчасте, до серця твого припала. Тепер мені доведеться щодня відкривати в тобі щось но́ве і безсумнівно загадкове. Для цього опиратимусь я на все казкове. Тебе, до речі, чекає та ж уча́сть, От тільки давай без ніяких нещасть, Щоб образливо нікому не було І серденько потім від болю не тремліло́. Без тебе я – ніхто. Без мене ти – будь-хто... Зустрітись тоді нам доля заповіла, Знаючи, що я ще не до кінця збайдужіла. Все ж, все нам всім у цім світі суджено, Тому ми зараз і дивимось одне на одного так збуджено. Чекаємо на дії, щоб здійснились ще не усвідомлені мрії. Хто ж перший зробить назустріч крок? Це ж буде у пристрасть стрибок... Не біймося цьо́го, Адже прагнемо саме чогось такого… Я нервово кусатиму губу, Поки мій погляд блукатиме по твоєму тілу. Помітивши це, без картань, Ти, після деяких вагань, Тих із іншими забувши цілувань, Змусиш мене зомліти від гарячих дотиків твоїх, І полинеш до таких бажаних губ моїх...