Хандра

Просто Расік

Холодний вітер, гаряча кава. Несла мене в забуття омана. Сіріє небо, жовтіє листя. Коли ж душа моя заіскриться? Взуваю шпильку, а хочу кеди. Малюю срілку, а хочу стерти. Пишу пости, а хочу поеми. Сама створила собі проблеми... Похмурі обличчя, палаючі очі, Ті, що проплакали до опівочі, Темні пальта та світлі душі. Я відчуваю, вони не байдужі! Стрілки годинника колесують, По колу знову всі депресують. Водій маршутки мене питає: "А вам по місту?" Мені б до Раю...

2020-08-27 02:44:05

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Просто Расік

@Boanerge не можу не погодитись😅 Безмежно вдячна за коментар)))

Відповісти

2020-08-27 09:19:06

Інші вірші поета

Вона була для нього дуже дорога Дозволь... А знаєш, що хочу сказати? Гаряча кава на столі...

Інші поети

Ann Gut

@ann_gut

Princess Girl

@Princess_life

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

3079

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12736