Вірші
Про муз, і Аполона
"Поетам всіх віків потрібна була муза,
А жінці хто потрібен, коли вона поет?"
Л.Костенко
Якщо до поета приходить муза,
То до жінки сходить сам Аполон;
Та не в кожного ж є своя муза,
І не в кожної є свій Аполон.
Не дарма сказати, що поет
Спорить з богом. І тому
Суто жанр муз— сонет,
А вірш гарненькому богу даний ось тому.
Ми в суперечку з богом входим,
Ми боремось з божеськими путами;
Жінка оспорює волю, сперечаючись з соціумом;
Та так не повинно бути....
Воля дана нам усім,
Тільки б хто ж розповів нам, як з нею бути...
Суперечка з богом; свобода від його пут,
Гасла лунають гчніш—
а музу нема в що навіть взути.
Нема в що взути, в що одягнуть—
Не треба їм взуття, чи шовковий одяг, чи якихось дорогих прикрас;
Музам потрібне чуття—
Трошки ніжності, обіймів і дотику;
Загалом— всього зовсім трохи— турботи і ласк.
0
0
266
Вона всього лиш на 16 років мене старше...
Вона всього лиш на 16 років мене старше,
За інакших обставин ми б навіть могли б зустрічатися.
Я б читав їй безмежно поетичні рядки,
Вона б дивилася просто в вічі мені,
І потім сміялася б,
а потім мовчала...
А потім стиралися б всі рамки в нічній пітьмі;
І вона б зі мною тихенько блукала
нічними бульварами, як тихенько поряд мене після тих прогулянок і засинала, віддаючи своє кохання навіть увісні.
Говорила б, плакала б, ридала—
Якби я був старше, я б її напевно зрозумів.
Але, якби там не було, не хотів би розуміти нічого.
Я б дарував би їй ромашки, що зібрав ранком, поки та спала, в степу;
Дивувався б— відки в її брунетнім волоссі відтінки такого сонячного золотого.
Її б я мав таку одну, і вона б лишалась зі мною не на одну добу, а завжди б лишалась зі мною...
Навіть коли б вона йшла під ранок додому, а я добивав цигарку свою,
вона б всеодно була б під моєї шкіри ковдрою,
Я б був би під її, куди б не летів, крилом.
І вона голубила б мене ніби сестра і мати,
І очі мала б материнські такі.
І вміла б краще всіх вона кохати,
І цілувала, як ніхто, на цій землі.
Тому якби я не став її хлопцем, то певно був їй за сина, або за брата,
І смерть нам була б зготована в чаші одній.
І випили б її ми теж одночасно,
Бо я б не пережив горя такої втрати,
Бо, якби там було,лише для неї я би жив.
3
1
326
Не у кожного є сміливість...
Не у кожного є сміливість дати пробачення,
Не у кожного є сміливість його принести.
Не у кожного є сміливість кинути звинувачення,
Не у кожного є сміливість тягти за звинувачення свої брозди.
Не у кожного є сміливість крокувати на фронт,
Не дивлячись назад у минуле.
Та й просто не дивлячись назад, коли йдеш в атаку, в свій окоп,
Де на тебе чатують вчорашні створи браніх гвинтівок дула.
Не у кожного, повірте, не в кожного,
Вистачить сил підійнятись на ешафот,
Де ангели підіймуть сокиру над його головою,
Де суддею буде він, а не бог.
Та суддів нема, як нема прокураторрів—
Людина сама собі перший і другий.
Лиш пам'ятай— цього не варто забувати—
Ми живі й завжди будем жити, поки ми тут.
2
0
268
