Про муз, і Аполона
"Поетам всіх віків потрібна була муза, А жінці хто потрібен, коли вона поет?" Л.Костенко Якщо до поета приходить муза, То до жінки сходить сам Аполон; Та не в кожного ж є своя муза, І не в кожної є свій Аполон. Не дарма сказати, що поет Спорить з богом. І тому Суто жанр муз— сонет, А вірш гарненькому богу даний ось тому. Ми в суперечку з богом входим, Ми боремось з божеськими путами; Жінка оспорює волю, сперечаючись з соціумом; Та так не повинно бути.... Воля дана нам усім, Тільки б хто ж розповів нам, як з нею бути... Суперечка з богом; свобода від його пут, Гасла лунають гчніш— а музу нема в що навіть взути. Нема в що взути, в що одягнуть— Не треба їм взуття, чи шовковий одяг, чи якихось дорогих прикрас; Музам потрібне чуття— Трошки ніжності, обіймів і дотику; Загалом— всього зовсім трохи— турботи і ласк.
2022-02-03 22:09:44
0
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4105
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12534