94
Годы, как вОроны в стае: ЧернЫ и до жути похожи. Судьбу его ветер листает, Порой пробирая до дрожи. Ему девяносто четыре. Дом, дача, безбедная старость. Но у Него в этом мире Совсем никого не осталось. И где б тут взялась надежда? Один на один с мытарством. Навеки пропахла одежда Отчаяньем и лекарством. Была бы память валютой, При нынешней дороговизне, Купил бы одну минуту Из прошлой счастливой жизни. Смотреть, как Она смеётся – Бесценно, хоть вроде малость. Обнимет: «Всё утрясётся», И всё всегда утрясалось. Те чувства, что крепче от стали, Творили не раз чудеса. Но вот уж семь лет, как призвали Ангелы в небеса. Бессмысленны разума доводы, И Он сотни раз мечтал, Что вот, из соседней комнаты Выйдет и спросит: «Скучал?». Но пусто на кухне, в прихожей, Сквозняк лишь да чувство вины. И только щекочет под кожей Дыхание тишины. Одиночество – грустная дрожь, Ком из несказанных слов. Это когда чихнёшь, И не ждёшь в ответ «Будь здоров». Жизнь – не большая утеха, Если в ней смысла нет. Старость по сути – эхо: Стон отзвучавших лет. Фото времён их свадьбы Вмещает веселье и жалость. Прямо сейчас зарыдать бы, Только вот слёз не осталось. Обернётся, крестясь на гром, «Проживу это лето, сгину ли?» Улыбаясь проваленным ртом: «Даже зубы меня покинули». Устав от земного стажа, Встречая за годом год, Всё ждёт, когда же, когда же Повестка Ему придёт. Но видно Его забыли, Потеряна колея. Томится под грудой пыли Книга Его бытия. Он ждёт тех, кто носит нимбы, Чтоб в путаных петлях дней, Прислали скорей за ним бы Крылатых своих коней. На кладбище с чувствами смятыми Кормит из рук голубей. Дурацкие эти пернатые Чем-то так нравились Ей. Предательски дрогнут жилки, Уйдёт из-под ног земля. Присев у края могилки, Прошепчет: «А вот и я». ***** ***** ***** ***** ***** Когда ты на близких своих Обиду сдержать не смог. Вспомни, что есть старик, Который совсем одинок.
2023-01-27 17:39:27
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2433
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1278