Камень
Пусть бросит камень тот, кто без греха. Я думаю, что бросят лишь Иуды. Жаль, песня совести наивна и тиха. Большие же грехи как будто ссуды, Одержанные под залог души, И списанные высшими судами За взятки, мзду, подачки, барыши, За право быть, иль называться нами. Приняв хамелеоновский окрас, О мире и покое позабудьте. Мы те, какими люди видят нас, А значит, мы всё время на распутье. Но вот ты сам, презренья не тая, Стал тем, кого недавно сторонился. И, словно перст судьбы, рука твоя Укажет ближнему, чтоб он остепенился. Бросаешь камень, дерзкий, словно лев, Пусть для тебя не станет это тайной: К тебе вернётся он, отяжелев, И разобьёт твой лживый мир хрустальный.
2023-01-27 17:25:47
1
0
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
104
8
12182
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11210