АМНIСТIЯ
Ти уявляєш, а я забув врешті-решт Номер твого будинку і колір твоїх очей. Кохання - воно немов добровільний арешт, Візьми моє серце. На стіну повісь – мов трофей. Обрис спільних часів віджену, наче галюцинацію. Не згадаю парфум, яким пахло твоє волосся. Видаляю твій голос, забуваю його інтонацію, Роблю вигляд, що наше минуле мені лиш здалося. Шкода лиш, що зігрітись нічим тепер вночі, Я в цій зграї вільних і злих невдах. Образ твій був для мене чимось на кшталт свічі, Що в буденному мороці вказувала на шлях. Життя без кохання – мов квітка без пелюстків. Навіки один в цьому людному, зимному місті я. Так схуд та втомився за ґратами почуттів, Що дурну цю свободу зову гучним словом «амністія».
2023-01-16 08:59:15
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Чесно! Пронизливо!
Відповісти
2023-01-16 09:01:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2555
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3298