АМНIСТIЯ
Ти уявляєш, а я забув врешті-решт Номер твого будинку і колір твоїх очей. Кохання - воно немов добровільний арешт, Візьми моє серце. На стіну повісь – мов трофей. Обрис спільних часів віджену, наче галюцинацію. Не згадаю парфум, яким пахло твоє волосся. Видаляю твій голос, забуваю його інтонацію, Роблю вигляд, що наше минуле мені лиш здалося. Шкода лиш, що зігрітись нічим тепер вночі, Я в цій зграї вільних і злих невдах. Образ твій був для мене чимось на кшталт свічі, Що в буденному мороці вказувала на шлях. Життя без кохання – мов квітка без пелюстків. Навіки один в цьому людному, зимному місті я. Так схуд та втомився за ґратами почуттів, Що дурну цю свободу зову гучним словом «амністія».
2023-01-16 08:59:15
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Чесно! Пронизливо!
Відповісти
2023-01-16 09:01:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4928
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4193