БУТОНЬЕРКА
Андрій Лаврик
Жизнь – как костюм, пошитый без примерки - Обычно грош цена такой вещице. Наши мечты – подобье бутоньерки - Мёртвый цветок на лацкане в петлице. И смотрится смешно и неприродно, - Словно горгера на музейном стенде. А главное – до жути старомодно, Ведь грёзы устарели и не в тренде. Нужна нам шапка, а не котелок. Спортивки не меняют на хламиду. Ты спичкою черкни о коробок - Иллюзиям устроим панихиду. В наряде-ветоши, ничтожней всех невежд, Не помышляя о последнем шансе, «Я жгу остатки праздничных одежд»,- Как у Высоцкого в известном всем романсе.
2023-02-04 15:38:36
1
0
Інші вірші поета
Сладко плачет гитара СТАТИСТИЧЕСКОЕ САТИРИЧЕСКОЕ Молчим LA VITA È BELLA (ОММАЖ РОБЕРТО БЕНИНЬИ)
Інші поети
Jason 顾杰
@Jason_gu_jie
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2375
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12807