ЖИТЬ
Над деньгами и золотом чахнем, как будто Кощей. Словно кобра факира - мы жертвы умелых реклам. В этой жизни немного действительно важных вещей: Лишь любовь да мечты, а всё прочее – мусор и хлам. И как только начнёшь сожалеть, обижаться и ныть, Враз тебя засосёт эта вязкая, мутная тина. И не грех об одном лишь неистово Бога молить - О здоровье родных. Остальное – всего лишь рутина. И не важно, что было, и что тебя ждёт впереди. Сердце бьётся в груди! Мы умеем любить! Мы живые! Ты в квартире проблемы запри и гулять выходи, И смотри на предметы, как будто их видишь впервые. Только так ты сумеешь свой мир от напастей спасти, Как от яда змеиного - душу от зла защитить. Ах, какая же роскошь – по первому снегу брести! И любить. И мечтать. И не думать, а чувствовать … ЖИТЬ.
2023-01-19 08:13:15
2
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4750
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12268