Эффект «зловещей долины»
Я, словно Данте, путь земной пройдя до половины, Вдруг, оглянувшись, ощутил эффект «зловещей долины». И, присмотревшись, увидал тоску на серых лицах, Зияла жуткой пустотой апатия в глазницах. Тянулась бесконечным строем бледная шеренга, Они общались меж собою чем-то вроде сленга. В их речи бренды, ярлыки, торговые марки Служили лживым миражом солидной аватарки. Что завещали им в наследство папы их и мамы? Всегда послушно выполнять инструкцию программы. И вот они несут расизм, сексизм, мизогинию, Готовые Варавву славить, распинать мессию. На каждый их вопрос есть сто готовых ответов, Их любопытство состоит лишь из чужих секретов. Не под конвоем их ведут, они свободны, вроде, Но стадный алгоритм прописан у них в коде. В их головах скрипит гул ржавых шестерёнок, И в каждом был убит мечтательный ребёнок. Они смотрели сквозь меня и в бельмах их слепых Я с ужасом прочёл, что я – один из них.
2023-02-09 09:55:27
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12029
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4545