ДОРОЖНЄ

Андрій Лаврик

Кров стучить десь у районі скронь, Коли чотири доби в дорозі. Далі – вокзал, споконвічна хтонь, Осінь тримає поля в облозі. Голі гектари без жодних хат, Вітер у кеглі грає листвою. Сусід по купе – той іще кат – Душевні ляси точить зі мною. Їв би курку, й лягав вже спати, Та тягне все мені розповІсти: Про те, як кум його втрапив за ґрати, Які племінники егоїсти. Лізе до мене через ввесь стіл Із наполегливістю бульдога: «Что читаешь? Кант Иммануил? Какой-то еврей? Что-то про Бога?» Ні, кажу. Скоріше про людей. Що чистий розум несе нам смуток. «Ты, эт самое, выпей, Андрей, А книги – это для самокруток.» Зірки по небу креслять мапу. Стомився приятель мій бухати. Заснув. І від гучного храпу Не спить вагон, та йому начхати.

2023-02-08 20:44:46

Інші вірші поета

Ты делишь всех людей на жанры Ночью гремели грозы АЛХИМИК В ЭТОМ ГОРОДЕ ...

Інші поети

CVLD BLVVDED

@Zaharchuk_Arsen

Леонид Коляда

@im_space

Kotik

@VericoKun

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

17059

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3675