ДОРОЖНЄ
Кров стучить десь у районі скронь, Коли чотири доби в дорозі. Далі – вокзал, споконвічна хтонь, Осінь тримає поля в облозі. Голі гектари без жодних хат, Вітер у кеглі грає листвою. Сусід по купе – той іще кат – Душевні ляси точить зі мною. Їв би курку, й лягав вже спати, Та тягне все мені розповІсти: Про те, як кум його втрапив за ґрати, Які племінники егоїсти. Лізе до мене через ввесь стіл Із наполегливістю бульдога: «Что читаешь? Кант Иммануил? Какой-то еврей? Что-то про Бога?» Ні, кажу. Скоріше про людей. Що чистий розум несе нам смуток. «Ты, эт самое, выпей, Андрей, А книги – это для самокруток.» Зірки по небу креслять мапу. Стомився приятель мій бухати. Заснув. І від гучного храпу Не спить вагон, та йому начхати.
2023-02-08 20:44:46
1
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1456
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
108
16
9660