ДОРОЖНЄ
Кров стучить десь у районі скронь,
Коли чотири доби в дорозі.
Далі – вокзал, споконвічна хтонь,
Осінь тримає поля в облозі.
Голі гектари без жодних хат,
Вітер у кеглі грає листвою.
Сусід по купе – той іще кат –
Душевні ляси точить зі мною.
Їв би курку, й лягав вже спати,
Та тягне все мені розповІсти:
Про те, як кум його втрапив за ґрати,
Які племінники егоїсти.
Лізе до мене через ввесь стіл
Із наполегливістю бульдога:
«Что читаешь? Кант Иммануил?
Какой-то еврей? Что-то про Бога?»
Ні, кажу. Скоріше про людей.
Що чистий розум несе нам смуток.
«Ты, эт самое, выпей, Андрей,
А книги – это для самокруток.»
Зірки по небу креслять мапу.
Стомився приятель мій бухати.
Заснув. І від гучного храпу
Не спить вагон, та йому начхати.
2023-02-08 20:44:46
1
0