Город встретил весну

Андрій Лаврик

Город встретил весну и звучит Звонким тенором Фредди Меркури. Жуткий, даже потерянный вид, У того, кто живёт в моём зеркале. Мы с ним пили вчера, кажись, Пока все кабаки не зашторились. А потом говорили про жизнь, Соглашались, а после рассорились. Сам с собою теперь не в ладу, По щеке тяну ржавое лезвие. Я от жизни подарков не жду, Есть ли дело ещё бесполезнее? Новый день судьбою отчеканился. Тишина натянута струной. Радуюсь, что дрогнул и поранился: Кровь идёт, а значит я живой. За окошком туманится резкость. Читай улицы вместо строк. Новый день – это шаг в неизвестность. Это повесть, где ты одинок. Солнца луч щекочет соснам кроны, Мысли – письма. Небо – адресат. У кого-то рай на две персоны, У кого-то персональный ад. В мире всё зависит от случайностей, Перед Богом наг и царь и вор. Милая, не доводи до крайностей, Огласи-ка лучше приговор. Может, нету места нам в раю? Я прошу, будь точной, как в аптеке: Или пуля в лоб мне: «Не люблю», Или сладкий мёд: «Твоя навеки».

2023-01-29 14:37:01

Інші вірші поета

ЛЮДИ, ТОЛПЫ, СЛОВА, МАШИНЫ Флаги БЛЮЗ НАСТЕННЫХ ЧАСОВ Одурев от любви и вина

Інші поети

Женя Закарян

@Evgenia_zakaryan

Lincevskaia_16_17

@Lincevskaia_16_17

Tamya Lopez

@billie_diamonds_vida

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13075

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5331