Тремтять останні сонця промені
Андрій Лаврик
Тремтять останні сонця промені, День впав у прірву небуття. Лиш те, що залишилось в спомині, І називається життя. Минеться все. І ми минемося. Для щастя час. І час для болю. Страждаєм, плачемо, сміємося, З миттєвостей будуєм долю. Ми всі сюжет своєї повісті Складаємо із зради й вірності. І в хороводі випадковості Знаходимо закономірності. Там, де немає місця радощам, Біда чатує у віконця. Затям собі - хвала дощам, Без них ти не цінуєш сонця.
2023-02-01 20:33:05
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Чудово написано , милозвучно та чарівно .😉🧡💞
Відповісти
2023-02-01 23:23:05
Подобається
Мартин ІДЕН
Чудово!
Відповісти
2023-02-01 23:59:21
Подобається
Інші вірші поета
НОВИЙ РIК VAMP Не богат и не знаменит Формальности внешнего вида
Інші поети
somewhere
@somewhere
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2518
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4795