Тремтять останні сонця промені
Андрій Лаврик
Тремтять останні сонця промені, День впав у прірву небуття. Лиш те, що залишилось в спомині, І називається життя. Минеться все. І ми минемося. Для щастя час. І час для болю. Страждаєм, плачемо, сміємося, З миттєвостей будуєм долю. Ми всі сюжет своєї повісті Складаємо із зради й вірності. І в хороводі випадковості Знаходимо закономірності. Там, де немає місця радощам, Біда чатує у віконця. Затям собі - хвала дощам, Без них ти не цінуєш сонця.
2023-02-01 20:33:05
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Чудово написано , милозвучно та чарівно .😉🧡💞
Відповісти
2023-02-01 23:23:05
Подобається
Мартин ІДЕН
Чудово!
Відповісти
2023-02-01 23:59:21
Подобається
Інші вірші поета
Мискаст НАД ПРОПАСТЬЮ ВО ЛЖИ Ничего не делай Твою юную любовь неумелую
Інші поети
J. Allman
@jj_allman
Ice Bear
@Tiana_VK
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4154
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3961