HYPNOTIC

Андрій Лаврик

Вона, напевно, така єдина. Від Філадельфії до Бейрута. Грація в неї легка, зміїна, Її вуста - то п’янка отрута. А як бадьорять її обійми! Міцніш, ніж вранішня чорна кава. Так будьмо поруч у час нічний ми! Спокусник Змій, наймудріший Каа. Кохання квітне в нас візерунками Яскравими, як зміїна шкіра. І тіло тішиться поцілунками, - Як кобра в спритних руках факіра. Ця пристрасть - ніби рекламний ролик: До раю вабить - ніжна й ласкава. Дивлюсь у вічі я їй, - так кролик В захваті дивиться на удава.

2023-02-04 07:33:34

Інші вірші поета

Уходишь ты, а исчезаю я Бесповоротно мир сошёл с ума! ВРАТАРЬ Стервятники прочат себя в орлы

Інші поети

Luu Herrera

@luuherrera77

Corbie

@ezzylryb

Olena Кim

@lenhcikm

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

13432

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12700