ВИБАЧ, МИЛА
Втекти би нам на безлюдний острів, Й сховатись там - мов дитя в утробі. Від цих істот, що схожі на монстрів, Хоча й живуть у людській подобі. Від злоби, заздрощів та блюзнірства Осіб – слизьких – як зміїна шкіра. Та від брехливого лицемірства, Де в кожній посмішці – вишкір звіра. Куди нам йти? Скільки пролетіти Миль, кілометрів, парсеків, ярдів. Бо що я вмію? Лише любити Одну тебе із кількох мільярдів. Пробач, кохана, що в світі злому Подарувати не зміг я крила. Я повертаюсь, немов додому, До тебе завжди. Ти вибач, мила.
2023-02-03 08:23:20
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1967
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3995