Из любви этот вечер соткан
Андрій Лаврик
Из любви этот вечер соткан. В небе виснет закат бахромой. В твоём взгляде покорном, кротком Столько силы, что Боже мой! Затянул свою гордость потуже, но Страсть все спутала в мире слова. Без тебя было сердце простужено И душа в теле еле жива. Ты хрупка, ты почти хрустальная. Лепестка на ветру нежней. То святая, то инфернальная В красной блузке прозрачной своей. Пахнет дымом разлука скорая. На вокзале у всех на виду Превращусь в озорного вора я – Поцелуй у тебя украду.
2023-02-09 07:10:58
1
0
Інші вірші поета
ТЫ СТРАННАЯ, СЛОВНО ЯПОНСКИЕ ХОККУ АДДИКЦИЯ У любви смещены акценты Поцелуи спугнули сон
Інші поети
Red
@R_e_d_
Margarita20
@Margarita20
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11354
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1845